"Платять 500 злотих щомісяця": які соцвиплати доступні у Польщі українцям, котрі втекли від війни

Багато українців перетинають кордон зі страхом, що будуть біженцями в іншій країні. Це неправильна думка. Люди, які потрапляють у Польщу з 24 лютого, мають тут статус "український воєнний мігрант". Це означає, що вони не біженці, не туристи й не заробітчани. Але мають такі ж права, як і ті, хто приїжджав раніше завдяки безвізу. Мігрант може легально перебувати в Польщі 18 місяців. В нього є право переїжджати з місця на місце, навчатися, мати безплатну медичну допомогу, виїжджати в інші держави.

Багато українців їдуть потягом до Перемишля. Там їх зустрічають волонтери й розпитують, куди вони хочуть далі їхати – на Краків, Вроцлав тощо. Садять в автобуси чи потяги. Проїзд безплатний.

Ті, хто вперше потрапили в Польщу, зазвичай хочуть лишитися в містах типу Варшави й Кракова. Вони спеціально їх обирають, щоб не заїжджати далеко вглиб польської території. Розраховують, що зможуть швидко повернутися додому.

Волонтери чергують на автобусних станціях і на залізничних вокзалах усіх. Працюють у величезних пунктах, де надають інформацію. Можуть і розселяти людей. Нам, бувало, телефонували й казали: "Є у вас ще вільні місця? Веземо людей". Така координація між містами.

Є загальний реєстр щодо готовності приймати людей. Це реєстри збирають і подають воєводи.

У нашому місті є гаряча лінія. Номери поширюють місцеві медіа. Телефонують на них і звичайні містяни з пропозиціями узяти до себе людей. Ми їх детально розпитуємо – скількох можуть прийняти, чи дозволять проживання з тваринами, які умови, чи забезпечуватимуть мігрантів харчуванням тощо.

Селили спершу в місцях, які підготувало місто – гуртожитки, готелі, з якими уклали договір, садочки, спеціальні квартири тощо. Коли резерви ці вичерпалися – розбили для людей містечко на території місцевого спорткомплексу. Коли й цей ресурс закінчився, то тільки тоді стали підселяти українців у приватні квартири. Така послідовність пов'язана з тим, що місто зважало на людський чинник – українці могли не знати мови, не зійтися характерами з господарями. Тому, що не почалися претензії, мігрантів селили в польські квартири в останню чергу.

Все починається з реєстрації в спеціальних реєстраційних пунктах, які працюють у містах. Там дадуть адреси й телефони, куди варто звернутися для легалізації і допомоги. Легалізація – це отримання спеціального номера, "песеля". Це наче ідентифікаційний номер із позначкою "укр". Він допоможе надалі отримати соціально-фінансову допомогу, медичну тощо.

Після того, як надали "песель", українець автоматично отримує код, який потрібно ввести в спеціальний мобільний застосунок. Через нього можна замовити допомогу – одноразову виплату в 300 злотих (1 злотий – 6,92 грн. - Gazeta.ua). Також можна отримувати 500 злотих щомісяця на кожну дитину до 18 років. Якщо, не дай Боже, війна в Україні затягнеться, то діти-школярі можуть 1 вересня отримати додаткову фінансову допомогу в 300 злотих – на зошити, канцтовари.

Якщо українці проживають у квартирах поляків, то власники мають право на державну допомогу – 1200 злотих на кожного воєнного мігранта, якого поселили в себе. Це компенсація за комунальні послуги, закупівлю продуктів тощо. Господарі квартир отримують ці гроші на картки. Поляки загалом декларують, що кошти беруть тільки тому, щоб допомагати українцям. Немає відчуття, що хтось на цьому заробляє.

Велика допомога й із боку медичної сфери. Людина із "песелем" отримає меддопомогу безплатно. Хоча раніше були ситуації, коли лікарі допомагали й без "песеля". Достатньо було показати паспорт і печатку про перетин кордону.

На реєстраційному пункті чітко пояснюють, що й за чим робити: спершу "песель", який оформлюється на всіх, далі відкриваєте банківський рахунок. Третій крок – отримання соціальної допомоги, четвертий – влаштування дітей до закладів освіти. Наприклад, у нас діють вже чотири підготовчих курси для українських дітей. Викладає їм польський учитель, але є перекладач, який усе пояснює. Найпопулярніші 11-ті класи, восьмі й перші. Дітей багато. Але їм важче, бо в Польщі та Україні різні навчальні програми.

У реєстраційних пунктах можуть направляти людей до бірж праці й там доберуть місце працевлаштування. Можна звертатися і до агентств із пошуку роботи. Усі контактні телефони є на листівках.

До війни у нас двокімнатна квартира коштувала в середньому 1300-1500 злотих на місяць. Зараз 1800-2200 злотих. Це пов'язано із загальною інфляцією та попитом. Ціна на продукти особливо не змінилася в магазинах. І ми постійно збираємо допомогу, яку передаємо Україні та мігрантам.

Польща одна з перших зрозуміла, що Росія становить загрозу Європі. Вони розуміють, якщо, не дай Боже, українці не вистоять, орда піде далі й наступною буде Польща.

Поляки цінують свободу й демократію. Нищення цих цінностей в Україні – недопустиме для них. Тому люди тут сильно допомагають. А на польському телебаченні й радіо постійною є тема України. Поляки пишаються українцями, кажуть: "Такого опору не могла б дати жодна країна Європи".

Якось прийшла дівчина і говорить російською: "Помогите деньги получить". Я зрозуміла, що вона з ДНР чи ЛНР приїхала, українського паспорта не має. Кажу: "Допомагаємо тільки громадянам України". Вона поцикала й пішла. І таких людей багато їде. Вони ховають свої російські документи, хочуть приховати своє громадянство. На кордоні просто кажуть, що втратили документи й наче як українці потрапляють у Польщу. Часто їдуть далі – у Німеччину, Бельгію. Цих людей не цікавить можливість влитися в життя цих країн. Хочуть паразитувати – присмоктатися до соціальних виплат і спокійно жити.