"Незалежна" Білорусь може завдати Польщі й Литві ядерних ударів" – історик Юрій Фельштинський

На жаль, усі мої прогнози поки що здійснюються. 2014 року разом із харківським істориком Михайлом Станчевим я написав книжку "Третя світова: битва за Україну". 2015-го вона вийшла в Києві російською і українською. Перечитуючи її зараз, зрозумів, що не можу додати чи викреслити в ній жодного слова. Так уже 2015 року було очевидним усе те, що відбуватиметься далі.

2014-го Україна, яка зазнала нападу з російської сторони, дала нам усім перепочинок, яким ми, вільний світ, не скористалися. Якби санкції, які запроваджуємо проти Росії нині, наклали вже 2014 року, після анексії Криму і вторгнення на Донбас, нам не довелося б стати свідками великої війни, яка триває на наших очах. А так вийшло, що і агресія проти Грузії 2008-го, і вторгнення в Україну вісім років тому, минули для Путіна безкарно. Точніше, злочин було скоєно, чужі землі розорено і захоплено, тисячі людей убито, а покарання не було.

Єдиний висновок, який міг зробити з того, що сталося, і зробив агресор, це те, що можна надалі захоплювати сусідів. Україна в списку Путіна йшла під номером один. Ось він на неї і напав.

24 лютого 2022 року Путін розв'язав третю світову війну. У своїх істеричних промовах, що передували нападу, як і одразу після вторгнення, він попередив, що запланована ним війна буде термоядерною. Що захоплення України – це лише перший етап великого плану. Його промови стають дедалі агресивнішими, навіть шизофренічними. Але божевільним Путін є рівно настільки, наскільки був божевільним, наприклад, Гітлер. Тож визначення того, чи здоровий Путін психічно чи хворий, ніяк нам не допомагає в нашій із ним боротьбі.

За планом, розправившись з Україною, він може, навіть не чекаючи кінця "військової операції" російської армії в Україні, а лише пробивши сухопутний коридор у Придністров'я, де вже зосереджені російські війська, вийти до рубежів ще однієї держави, що не увійшла в НАТО – Молдови. Тоді почне її захоплення. Це друга частина плану – розорити ще й Молдову. Після цього всі колишні європейські республіки СРСР, Білорусь, Україна та Молдова, які не встигли ввійти в НАТО, будуть залучені у війну. На наступному етапі планує напасти на Фінляндію або Швецію, які теж не є членами НАТО, або на одну з країн Балтії, які є членами НАТО.

Навесні 2022-го всіма покинута Україна самотужки бореться проти воєнного злочинця Путіна. Скільки саме вона протримається і як триватиме для Росії та України воєнна кампанія, зараз не може передбачити ніхто. Перемогти в Україні Росія не зможе. Вже не змогла. Але розорити все на своєму шляху та зруйнувати з повітря може.

Перший місяць війни показав, що всі військові оглядачі недооцінили силу опору української армії, одночасно переоцінивши потужність російської армії. Водночас слід розуміти, що Росія зосередила на українських кордонах всі свої боєздатні війська, оголивши інші фронти й залишившись без резервів. Війська в Білорусь звозили навіть із Далекого Сходу. Зараз перекидають з окупованих автономних республік Грузії, привозять найманців із Сирії, головорізів Кадирова із Чечні, запитують допомогу в Казахстану й Білорусі, мобілізують 130 тисяч новобранців. Іншими словами, російські війська здатні вторгнутися в Україну чи Молдову, розорити й мародерствувати, але успішно вести бойові дії на чужій території не можуть.

За місяць війни диктатор Білорусі Олександр Лукашенко, який вкинув свою країну у війну проти України на боці Росії, провів шахрайський "референдум" про скасування без'ядерного статусу Білорусі. Очікую, що незабаром, щойно стане помітною поразка Росії у війні з Україною, Путін розмістить у Білорусі ядерну зброю. Під приводом її повернення після того, що Росія забрала 1993 року, коли Мінськ відмовився від ядерної зброї. Потім Путін почне шантаж. У разі відмови визнати його контроль над Україною та Молдовою і передати Росії країни Балтії, "незалежна держава" Білорусь завдасть по Польщі й Литві ядерних ударів. А Росія заявить, що не має до них жодного відношення. Це буде новий вид гібридної війни Путіна – ядерна гібридна війна із чужої території.

Я назвав Польщу й Литву, а не якісь інші держави лише тому, що в одній зі своїх промов Лукашенко зробив брехливу заяву, що НАТО планує розмістити ядерну зброю, спрямовану проти Росії, у Польщі й Литві. Питання, чи завдасть НАТО удару у відповідь тільки по Білорусі, чи заявить, що Лукашенко не незалежний від Росії політичний діяч і термоядерний удар ініціював Путін, поки залишається відкритим.

 

Є елемент, який сьогодні неможливо не враховувати. Не можна не згадати президентські вибори в США 2024 року та теоретичну можливість перемоги на цих виборах Дональда Трампа. Той невипадково вже зараз просить Путіна допомогти йому зібрати компромат на сім'ю Байденів. Він подає Путіну сигнал, що, якщо той допоможе йому стати президентом, він віддячить дозволом захопити Європу. Якщо Трамп стане президентом і США вийдуть із НАТО, то Європі доведеться самостійно боротися з Росією, яка має очевидну перевагу в ядерних озброєннях.

У нинішні трагічні дні, на тлі яких картина "Герніка" Пабло Пікассо (написана в травні 1937-го на замовлення влади Іспанської республіки, її тема – бомбардування баскського міста Герніка в квітні 1937 року. – Gazeta.ua) здається первісним етюдом до величезного монументального і ще не написаного полотна. У ці дні не можна не згадати про людину, яка зовсім не плануючи, стала символом вільної України й опору Путіну – про президента Володимира Зеленського. Як історик я не схильний вихваляти особистості, особливо, коли йдеться про сучасників. Щоб не сталося з ним тепер, як би не повернувся перебіг війни, він увійде в аннали історії як державний діяч, що опинився на висоті завдань, які стали перед його країною, який відстоює незалежність батьківщини перед божевільним тираном, що руйнує все на своєму шляху. У цьому бою Зеленський вже переміг, а Путін війну вже програв. Просто ще про це не знає.

Про Росію, Путіна й путінський режим можна тепер забути. Немає більше такої країни – Росії. Путін її знищив. Є держава, яку ненавидять і зневажають, та огидний народ, який цю країну населяє. Немає більше президента Путіна – є божевільний тиран, який загнав себе в бункер. Немає путінського режиму, бо путінський варіант припускав щось схоже на італійський фашизм 1938 року. А сьогодні в Росії режим більше схожий із німецьким нацизмом 1939-го. Існувати довго в такому стані Росія не може, так само, як не змогла існувати гітлерівська Німеччина.

Путін – тиран дикої країни, що зганьбив увесь російський народ і знечестив себе на століття. Як історику мені навіть важко уявити, якою тепер буде історія Росії ХХ-ХХІ століть. Як у найближчі, скажімо, сто років, хоч хтось зможе сказати про Росію і російський народ хоч одне добре слово? Ніхто не зможе. Ні Пушкін їх не врятує, ні Достоєвський, ні Толстой, ні балет із "Лебединим озером", ні космос. Путін 24 лютого 2022 року поховав Росію. На століття. Назавжди. Наскільки він має нічого не розуміти в питаннях вічності, щоб так зганьбити свою країну й народ, до якого, як він вважає, що належить? Навіть Сталін через залучення СРСР у Другу світову війну на боці союзників зумів після сталінсько-гітлерівського пакту серпня 1939-го, уникнути загальної ганьби й презирства.

Якби найстрашнішому ворогові Росії поставили завдання завдати Росії максимально можливої шкоди, він не зміг би вигадати такого дикого проєкту – "війна проти України". Його примудрився придумати й реалізувати Путін і його спільники з Луб'янки.

Війна Росії проти України не може завершитися перемогою Росії. З цього не випливає, на жаль, що Україна може виграти цю війну без допомоги НАТО. Просто тому, що війна ведеться зараз на території України, а Путіну абсолютно байдуже, скільки російських солдатів у цій війні покладе. Покладе 100 тисяч. І що? Українці втомляться трупи ховати. Ці трупи російських солдатів валятимуться в полях, розкладатимуться, бо настає літо, їх обгризатимуть звірі. І все це у ХХІ столітті. І це все під гаслом "великої Росії".

Єдиний правильний спосіб закінчити цю війну – це здобути над Путіним перемогу силами коаліції, як це зробили 1945 року над Німеччиною. Оскільки Путін не в змозі зупинитися – ні в Україні, ні поза її межами, це те, до чого все йде – до протистояння Путіна і всього цивілізованого світу. Перемогти в цьому зіткненні він не може, бо в нього немає тепер нічого. Армії для вторгнення в Європу він теж не має. Він утратив її в Україні. Залишився лише ядерний блеф.

Аналогія лише одна, але очевидна – Друга світова війна. 24 лютого 2022 року це 1 вересня 1939-го. Тоді Гітлер теж не думав, що починає світову війну, у якій програє, а його імперія буде розорена, розірвана на шматки, захоплена й розчленована на дві держави – ФРН та НДР. Ба більше, не припускав, що вже через шість років після початку війни, він скоїть самогубство. Путін теж нічого такого не припускає.

Взагалі, якби полководці, які розпочинали війни, заздалегідь знали, чим вони закінчаться, жодна війна б не виникала. Всі війни завжди замислювалися як переможні бліцкриги, а тривали часто багато років і завершувалися поразкою їхніх ініціаторів. Тож Путін тут не виняток, а загальне банальне правило. Його безкультурність заважає йому в усе це вникнути. Він начебто атакує, але сидить у бункері десь у російській глибинці, як в обложеній фортеці, за довжелезним столом, за яким до нього не дотягнутися. Боїться, щоб його не задушили, не влучили в голову чимось важким, не кинули ножем, не отруїли. Перед народом виступає в акваріумі з куленепробивного скла. І це диктатор великої ядерної держави. Як це можна порівняти із Зеленським, який виступає у футболці кольору хакі на київській вулиці попри на загрозу авіанальоту?

У всесвітню історію Росія та Україна вписали сьогодні кожна свій розділ. Мені страшно уявити, який у цьому підручнику матиме вигляд глава про історію Росії. Мені боляче думати, що главу про історію України не зможуть прочитати багато громадян цієї великої країни.

У нас є кілька сценаріїв війни, і вибачте, якщо це жорстоко. Але оскільки описане містить сюжет із ядерною війною, мене важко звинуватити, що уникаю сценаріїв, за яких атомного удару завдають і по моєму дому, моїй сім'ї та моїх дітях. Тобто Маріуполь може статися тут, у США. Просто це зараз важко собі уявити. Але 24 лютого 2022 року важко було уявити, що Маріуполь стане Сталінградом.

Я неодноразово говорив ще в мирний час, що в мене з Путіним філософська розбіжність. Він вважає розпад СРСР геополітичною катастрофою, а я – що СРСР 1991-го недорозпався. У цьому є проблема Росії. Вона вважає себе великою, а решта світу вважає її звичайною країною. Усе, чого хоче Путін, щоб Росію світ визнав великою і повністю цій "великій нації", "русскому міру", підкорився.

Якби йшлося про Північну Корею, ми просто забули б про її існування, як і про ім'я вождя, що нею керує. Але Росія ближча до нас усіх, це Європа. Росія постачає газ і нафту, і Путін в усіх на вустах вже 20 років. Забути про нього важко. Поки Росія не зрозуміє і не визнає, що вона не велика імперія, а звичайна країна, не буде нормального життя в Росії та спокійною в її сусідів.

Австрія перестала вважати себе великою після поразки в Першій світовій війні. А до того була великим народом і Австро-Угорською імперією. Німеччині, щоб перестати вважати себе великою нацією і не загрожувати решті Європи, потрібно було зазнати катастрофічної поразки в Другій світовій війні. Японії – зазнати наслідків удару двох ядерних бомб. Якому із цих варіантів віддасть перевагу путінська Росія?

Розмірковуючи теоретично, сценарій номер один. Путін може захопити Україну і в процесі цього захоплення стерти її з лиця землі, зруйнувати вщент. Сценарій номер два. Путін може поховати в Україні всю свою армію, зробити війну в Україні позиційною і загрузнути на тривалий час. Для України це буде абсолютно болісно. Гинутимуть щодня люди. Уряд функціонуватиме з підпілля. Наскільки довго таке може тривати? У мене зараз немає відповіді. Але точно знаю, що Росія в цій війні не переможе. Навіть теоретично немає такого сценарію в Росії.

Але якщо РФ не зазнає нинішньої воєнної поразки, її не зітруть з лиця землі як "велику державу" і вона не переродиться у звичайну державу, вона завжди становитиме загрозу Україні й не лише їй.

Передумови, безумовно, є. Головна – сам Путін. Створений ним у період 2000-2014 років режим був стабільний лише доти, доки не розпочав велику війну з Україною. Тепер злічені дні Путіну та його режиму. Але для того, щоб Росія стала нормальною, та ще й демократичною, необхідно, щоб зазнала поразки, порівнянної з поразками Німеччини та Японії 1945 року. Якщо поразка Росії не буде очевидною і відбудеться в м'якшій формі, що можливо, вона не зможе стати демократичною, і не перестане загрожувати сусідам.

Кожен має займатися своєю справою. Я пишу книжки. Як історику мені прикро, що я стукав-стукав у зачинені двері, але достукатися не зміг. Я попереджав російського олігарха в еміграції Бориса Березовського ще навесні 1999 року, що обрання Путіна президентом обернеться катастрофою. Мене не послухали. Я написав книжку про підривання будинків у Росії 1999-го та про Другу чеченську війну "ФСБ підриває Росію" 2001-го. Відмахнулися. Написав колективну біографію КГБ і Путіна "Корпорація: Росія і КГБ за часів президента Путіна", 2008 рік. Не почули. Написав нарешті книжку "Третя світова: битва за Україну" 2015-го. Не задумалися. І ось тільки зараз, 2022 року, через сім років після 2015-го й через 21 рік після 2001 року, після вторгнення Росії в Україну, світ почав нарешті щось розуміти про Путіна й систему, яку він із колегами з ФСБ вибудував у Росії. Що вона є смертельно небезпечною для світу. Не у фігуральному сенсі, а в реальному, фізичному. Присягаюся, якби люди, які відповідають за зовнішню політику США та Європи, обговорили зі мною проблеми, описані в моїх книжках, історія Європи була б іншою.

Так, ми сильно просунулися в розумінні, що таке Путін, сучасна Росія, чим вона страшна й загрожує світові ця імперія зла. Відповідь на запитання, як зупинити Путіна проста й очевидна – зараз його можна зупинити лише військовою силою, як Гітлера 1939 року можна було зупинити так само. Час мирних переговорів минув. Запроваджені із запізненням на 8-14 років санкції послаблюють Росію, викреслюють зі світової спільноти, але зупинити агресію Путіна санкції не можуть. Це може зробити лише військове втручання НАТО.

Україна показала нам всім, чого не бракувало всі ці роки Заходу в протистоянні з Путіним – готовності відстоювати незалежність і свободу всіма засобами, зокрема на полі бою. Чи це достатня плата за те, щоб бути зарахованим до Заходу? Так, звісно. Я б сказав, що ціна, на жаль, виявилася занадто високою. Упродовж найближчих 5-10 років Україні доведеться спочатку воювати, а потім відбудовуватися. Навряд чи це можна буде зробити швидше. Не припускаю, що вистачить репарацій, які отримують із Росії від продажу російських нафти й газу. Рівень руйнувань в Україні настільки великий, якщо говорити про суто економічний бік справи, що Росія не зможе розплатитися з Україною ніколи ні у фінансовому плані, ні в людському. Богом проклята Росія – це тавро тепер на ній назавжди.

Сподіваюся, що ЄС і Америка знайдуть необхідні ресурси, щоб допомогти розореній Україні відбудуватися в максимально короткі терміни. Жодних інших завдань, окрім як повернутися до нормального мирного життя, перед Україною найближчими роками не стоятиме.