"Кінець золотої епохи миру в світі" – Юваль Ной Харарі

Думки в американському виданні The Atlantic історика, філософа, автора бестселерів, професора історії Єврейського університету в Єрусалимі Юваля Ноя Харрарі

Кілька років тому я опублікував книжку "21 урок для ХХІ століття" і присвятив один з розділів майбутньому війн. У цьому розділі "Ніколи не недооцінюйте людську дурість" я стверджував, що перші десятиліття XXI століття були найбільш мирною епохою в історії людства, і що ведення війн більше не має великого економічного чи геополітичного сенсу. Але ці факти не гарантували абсолютного миру, бо "людська дурість – одна з найважливіших сил в історії" та "навіть розумні лідери часто закінчують тим, що роблять дурні речі".

Незважаючи на ці роздуми, у лютому 2022 року я був приголомшений, коли Володимир Путін спробував завоювати Україну. Очікувані наслідки для самої Росії і для людства були настільки руйнівними, що це здавалося малоймовірним навіть для холоднокровної людини, яка страждає на манію величі. І все-таки російський самодержець вирішив покласти край найбільш мирній епосі історія людства й підштовхнути його до нової ери воєн, яка може бути найгіршою, яку ми бачили. Насправді може загрожувати самому виживанню нашого виду.

Це трагедія, тим паче, що останні кілька десятиліть показали, що війна не є неминучою силою природи. Це – людський вибір. Після 1945 року ми не бачили жодного випадку війни між великими державами, жодного випадку знищення міжнародно-визнаної країни внаслідок іноземного завоювання. Обмеженіші регіональні й локальні конфлікти залишалися відносно звичайним явищем.

Я живу в Ізраїлі, тому чудово про це знаю. Але попри ізраїльську окупацію Західного берега Йордану, країни рідко намагалися в односторонньому порядку розширити свої кордони за допомогою насильства. Це одна з причин, чому ізраїльська окупація привернула стільки уваги та критики. Те, що було нормою протягом тисячоліть імперської історії, стало сьогодні анафемою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Росія програє, але не захоче підписувати жодної мирної угоди" – Валентин Краснопьоров

Навіть якщо взяти до уваги громадянські війни, заколоти й тероризм, за останні десятиліття внаслідок воєн загинуло значно менше людей, ніж внаслідок самогубств, дорожньо-транспортних пригод чи хвороб, пов'язаних з ожирінням. 2019-го близько 70 тис. людей загинули внаслідок збройних конфліктів або поліцейських перестрілок, близько 700 тис. людей скоїли самогубство, 1,3 млн загинули в ДТП, 1,5 млн померли від діабету.

І все таки мир – не просто питання чисел. Можливо, найважливіша зміна за останні десятиліття – психологічна. Протягом тисячоліть мир означав "тимчасову відсутність війни". Наприклад, між трьома Пунічними війнами між Римом і Карфагеном були десятиліття миру, але кожен римлянин і карфагенянин знав, що цей "пунічний мир" може бути порушений будь-якої миті. Політика, економіка й культура формувалися у постійному очікуванні війни.

Наприкінці ХХ й на початку XXI століття значення слова "мир" змінилося. У той час як "старий мир" означав лише "тимчасову відсутність війни", "новий мир" став означати "неправдоподібність війни". У багатьох, хоч і не в усіх регіонах світу, країни перестали боятися, що їхні сусіди можуть напасти та знищити їх. Тунісці перестали боятися італійського вторгнення. Костариканці не думали, що нікарагуанська армія може зробити ривок на Сан-Хосе, а самоанці не боялися, що раптом може з'явитися військовий флот Фіджі. Як можемо говорити, що країни не турбувалися цими перспективами? Відповідь – дивлячись на їхні державні бюджети.

Донедавна військові витрати були очікуваною статтею №1 у бюджеті кожної імперії, султанату, королівства і республіки. Уряди мало витрачали на охорону здоров'я та освіту, бо більша частина ресурсів йшла на утримання солдатів, будівництво стін і військових кораблів. Римська імперія витрачала 50-75% бюджету на армію. У китайській імперії Сунь (960–1279 роки) цей показник становив близько 80%. Близько 60% в Османській імперії кінця XVII століття. З 1685-го до 1813 року частка військових у британських державних витратах ніколи не опускалася нижче 55% і становила в середньому 75%. Під час великих конфліктів ХХ століття демократії та тоталітарні режими влазили у борги, щоб фінансувати свої кулемети, танки та підводні човни. Коли ми побоюємося, що сусіди можуть будь-якої миті напасти і пограбувати наші міста, то немає іншого вибору, окрім як озброюватися.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Перемога наступного року – оптимістична перспектива" – Конрад Музика

Державні бюджети в епоху "нового миру" – набагато обнадійливіший матеріал, ніж будь-який коли-небудь написаний пацифістський трактат. На початку XXI століття середні державні витрати на збройні сили становили лише 6,5%, і навіть США, які домінують як наддержава, витрачали лише близько 11%. Оскільки люди більше не жили в страху перед зовнішнім вторгненням, влада могла вкладати більше грошей у охорону здоров'я, соціальне забезпечення та освіту, ніж в армію. Наприклад, середні витрати на охорону здоров'я становлять 10,5% бюджету або приблизно в 1,6 раза більше, ніж оборонні бюджети. Для багатьох сьогодні не примітний факт, що бюджет охорони здоров'я перевищує військовий. Але якщо приймемо "новий мир" як щось само собою зрозуміле і тому знехтуємо ним, ми скоро його втратимо.

"Новий мир" – результат дії трьох основних сил. По-перше, технологічні зміни. Насамперед розвиток ядерної зброї, яка сильно збільшила ціну війни, особливо між наддержавами. Атомна бомба перетворила війну наддержав на божевільний акт колективного самогубства. Ось чому наддержави не воювали безпосередньо один проти одного з часів ядерних бомбардувань Хіросіми й Нагасакі.

По-друге, економічні зміни значно зменшили прибуток від війни. Ключові економічні активи були матеріальними ресурсами, які можна було завоювати силою. Коли Рим переміг Карфаген у Пунічних війнах, він розбагатів завдяки пограбуванню переможеного суперника, продажу його мешканців у рабство й захоплення срібних копалень Іспанії та пшеничних полів Північної Африки. Проте протягом останніх десятиліть наукові, технічні та організаційні знання у багатьох місцях стали найважливішим економічним активом. У Кремнієвій долині немає кремнієвих шахт. Компанії вартістю трильйон доларів, як-от Microsoft і Google, збудовані на тому, що перебувають в умах інженерів і підприємців, а не в тому, що в них під ногами. І хоча захопити срібні копальні силою легко, ви не можете здобути знання таким самим чином.

Хоча війни за матеріальні ресурси надалі характерні для деяких частин світу, як-от Африка й Близький схід, великі економіки після 1945-го росли обійшлися без імперіалістичних завоювань. У Німеччині, Японії та Італії армії були розбиті, а території зменшилися, проте після Другої світової війни їхні економіки процвітали. Китайське економічне диво здійснили без участі в будь-якій великій війні після 1979 року.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Остання атака Росії – аргумент, щоб поставляти більше ППО" – Юліуш Сабак

Коли я писав ці рядки на початку листопада, російські солдати грабували український Херсон, відправляючи в Росію вантажівки з килимами і тостерами, вкраденими з українських домівок. Це не зробить Росію багатою і не компенсує росіянам великих витрат на війну. Але, як доводить путінське вторгнення в Україну, технологічних і економічних змін самих собою виявилося недостатньо для встановлення "нового миру". Деякі лідери настільки владолюбні й безвідповідальні, що можуть розпочати війну, навіть якщо вона буде економічно руйнівною для їхньої власної країни і підштовхне все людство до краю ядерного Армагеддону.

Відповідно, третій важливий стовп "нового миру" – культурний та інституційний. У людських суспільствах тривалий час домінували мілітарні культи, які вважали війну неминучою і навіть бажаною. Аристократи в Римі й Карфагені вважали, що військова слава – головне досягнення в житті та ідеальний шлях до влади і багатства. З ними погодилися б художники й поети, Вергілій і Горацій, які присвятили таланти оспівуванню зброї та воїнів, прославленню кривавих битв і жорстоких завойовників.

В епоху "нового миру" художники й поети направили таланти на викриття жахів війни, а політики прагнули залишити слід, ініціюючи реформи охорони здоров'я, а не грабуючи іноземні міста.

Цей глобальний порядок був заснований на ліберальних ідеалах, а саме на тому, що всі люди заслуговують одних і тих же базових свобод, що жодна людська група не перевершує інші за своєю природою, і що всі люди поділяють основний досвід, цінності та інтереси. Ці ідеали спонукали лідерів уникати війни й натомість працювати разом для захисту наших спільних цінностей та просування спільних інтересів. Ліберальний глобальний порядок пов'язував віру в універсальні цінності з мирним функціонуванням глобальних інститутів.

Хоча цей глобальний порядок був далеким від досконалості, він покращив життя людей не лише у старих імперських центрах, як-от Велика Британія та США, але й у багатьох інших частинах світу, від Індії до Бразилії, від Польщі до Китаю. Країни на всіх континентах виграли від зростання світової торгівлі та інвестицій і майже всі отримали мирні дивіденди. Не тільки Данія та Канада змогли перемістити ресурси з танків на вчителів, але те ж зробили Нігерія та Індонезія.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Політичне завдання з Кремля – взяти Бахмут" – Іґаль Левін

Будь-хто, хто каже про дефекти ліберального світового порядку, має спочатку відповісти на одне просте запитання - чи не могли б ви назвати десятиліття, коли людство було в кращій формі, ніж у 2010-х? Яке десятиліття ваш втрачений золотий вік? Це 1910-ті, коли були Перша світова війна, більшовицька революція, і європейські імперії жорстоко експлуатували більшу частину Африки та Азії? Можливо, 1810-ті, коли наполеонівські війни досягли кривавого апогею, російських і китайських селян давили їхні аристократичні володарі, Ост-Індська компанія встановила контроль над Індією, а рабство було законним у США, Бразилії та більшості інших країн? Можливо, мрієте про 1710-ті, про Війну за іспанську спадщину, Велику північну війну, війни за престолонаслідування Великих моголів.

"Новий мир" не став результатом божественного дива. Його досягли завдяки тому, що люди зробили найкращий вибір і збудували функціонуючий глобальний порядок. На жаль, дуже багато хто сприйняв це досягнення як належне. Можливо, вони вважали, що "новий мир" забезпечений головним чином технологічними та економічними силами, і що він може вижити навіть без свого третього стовпа – ліберального глобального порядку.

Отже, цей порядок був спочатку проігнорований, а потім зазнав нападу з дедалі більшою люттю. Атака розпочалася з країн-вигненців, як Іран, і лідерів-ізгоїв, як-от Путін. Але самі вони були недостатньо сильні, щоб покласти край "новому миру". Що справді підірвало глобальний порядок, це те, що країни, які отримали найбільшу вигоду, включаючи Китай, Індію, Бразилію та Польщу, і країни, які збудували його, особливо Велика Британія та США, від нього відвернулися. Це голосування за брекзит та обрання Дональда Трампа президентом США 2016 року. Вони символізували розворот.

Ті, хто кинув виклик глобальному ліберальному порядку, переважно не бажали війни. Вони просто хотіли просувати те, що розуміли як інтереси своєї країни, і стверджували, що кожна національна держава має захищати та розвивати свою священну ідентичність та традиції. Чого вони так і не пояснили, це те, як усі ці різні нації поводитимуться один з одним без універсальних цінностей та глобальних інститутів. Противники глобального порядку не запропонували жодної чіткої альтернативи. Вони думали, що якимось чином різні нації просто чудово уживуться, і світ стане мережею оточених стінами, але дружніх фортець.

Але фортеці рідко бувають доброзичливими. Кожна національна фортеця зазвичай хоче трохи більше землі, безпеки й процвітання для себе коштом сусідів. Без допомоги загальнолюдських цінностей і глобальних інститутів фортеці, що змагаються, не можуть домовитися про будь-які загальні правила. Модель мережі фортець була рецептом катастрофи.

І біда не змусила себе довго чекати. Пандемія показала, що без ефективної глобальної співпраці людство не може захиститися від загальних загроз, таких як віруси. Потім такі як Путін, спостерігали, як Covid ще більше підриває глобальну солідарність. Російський диктатор дійшов висновку, що може зробити смертельний удар, порушивши найбільше табу епохи "нового миру". Путін подумав, що якщо завоює Україну і приєднає її до Росії, деякі країни ахнуть і засудять його, але ніхто не зробить жодних ефективних дій.

І пам'ятайте, Путін насправді вперше вторгся в Україну ще 2014 року, а не 2022-го.

Путін готував вторгнення довго. Він ніколи не змирився з розпадом Російської імперії і ніколи не вважав Україну, Грузію та будь-яку іншу пострадянську республіку законними незалежними державами. У той час як, як середні військові витрати у світі становлять близько 6,5% бюджетів і 11% у США, у Росії вони були набагато вищими. Не знаємо точно, наскільки, бо це є державна таємниця. Але за оцінками, ця цифра близько 20%, а може навіть більше 30%.

Якщо авантюра Путіна матиме успіх, результатом стане остаточний крах світового порядку й "нового миру". Автократи у світі дізнаються, що загарбницькі війни знову можливі, й демократії теж будуть змушені озброїтися для самозахисту. Ми вже бачили, як російська агресія спонукала такі країни, як Німеччина, відразу різко збільшити оборонний бюджет. І такі країни, як Швеція, відновити військову службу. Гроші, які мають піти вчителям, медсестрам та соціальним працівникам, підуть на танки, ракети та кіберзброю. Весь світ буде схожий на Росію – країну з величезною армією та поганими лікарнями. Настане нова ера воєн, бідності й хвороб.

З іншого боку, якщо Путіна зупинять і покарають, глобальний порядок не буде порушений тим, що він зробив – навпаки він зміцниться. Будь-хто, кому потрібне нагадування, заново відкриє для себе, що не може робити певні речі.

Який із цих двох сценаріїв здійсниться? На щастя для всіх, попри всі військові приготування, Путін виявився катастрофічно непідготовленим до однієї важливої речі – мужності українського народу. Українці відкинули росіян у серії приголомшливих перемог під Києвом, Харковом і Херсоном. Але Путін поки що відмовляється визнати помилку, а на поразку реагує з підвищеною жорстокістю. Бачачи, що його армія не може здолати українських солдатів на передовій, він намагається заморозити українців у їхніх домівках. Передбачити, чим закінчиться війна неможливо, як і долю "нового миру".

Історія ніколи не буває детермінованою. Після закінчення холодної війни багато хто думав, що мир неминучий, і що він збережеться, навіть якщо ми знехтуємо глобальним порядком. Після того, як Росія вторглася в Україну, дехто схилився до протилежної думки. Вони кажуть, що мир завжди був лише ілюзією, що війна – некерована сила природи, і що люди мають єдиний вибір – бути здобиччю або хижаком.

Обидві позиції неправильні. Війна та мир – це рішення, а не неминучість. Війни роблять люди, а не закони природи. Так само, як люди ведуть війни, вони можуть укладати мир. Але примиритися – не разове рішення. Це довгострокові зусилля щодо захисту універсальних норм і цінностей та створення інститутів співпраці.

Відновлення світового порядку не означає повернення до системи, що розпалася у 2010-х. Новий і кращий світовий порядок має відводити важливішу роль незахідним країнам, які хочуть бути його частиною. Він також має визнати значущість національної ідентичності. Глобальний порядок розпався насамперед через нападки популістів, які стверджували, що патріотизм суперечить глобальній співпраці. Політики-популісти проповідували, що якщо ви патріот, то маєте виступати проти глобальних інститутів та глобальної співпраці. Але між патріотизмом і глобалізмом немає внутрішньої суперечності, бо патріотизм – не ненависть до іноземців, а любов до співвітчизників. А у XXI столітті це також, коли хочете захистити своїх співвітчизників від війни, пандемії та екологічного колапсу.

Переклад Gazeta.ua

×