Сьогодні їду з Борисполя до Києва. І зі здивуванням серед безлічі білбордів із портретом президента України, що вітає з Новим роком, бачу білборд із подобизною "героя" Росії Рамзана Кадирова, а насправді чеченського м'ясника. Здавалося б — при чому тут Бориспіль і Кадиров. Але, здається, починаю розуміти. Це проста технологія "опускання".

Свого часу Сталін чітко окреслив її: "Берош цыпленка, ощипиваеш, бросаеш к сапогам, и он начинает к ним жаться".

Цілком синхронно офіційні особи Росії раптом почали масований деморалізуючий пресинг. Не тільки на "инородцев", "кавказцев". А й на Україну та українців. Тобто, "починається нагінка на "врагов". Бо в Росії невдовзі президентські вибори, і треба "сплотить народ", щоб не сумнівався, кого підтримати.

Отож дія перша.

Ні з того ні з сього у Москві вибухають сутички на етнічній основі. Так звані кавказцы громлять так званих славян. Не росіян, а якихось "славян". Відродилися новгородські словени? Ні, це ще одна цеглина в побудову так званого "Русского мира", в якому немає ні українців, ні білорусів — "токмо словенє". І після цього починаються жорсткі зачистки. Сценарій зрозумілий. Підривати будинки в Москві напередодні виборів не з руки. Вже було. Розпочинати нову війну в Чечні теж — було вже двічі. От і надумали "замочити" кілька своїх, щоб народ притиснувся до правлячого "сапога".

Дія друга.

Один, якщо не єдиний, кандидат на російського президента Володимир Володимирович Путін неначе знічев'я на знаковій щорічній прес-конференції візьми та заяви: Росія, ну, вже настільки велика та могутня була, є та буде, що навіть і не потребувала якоїсь там України для перемоги у Другій світовій війні.

Ясна річ, бовкнувши цю дурницю, Путін розумів, яку глупоту говорить. Але — чому б не полоскотати "квасным русским патриотам" піднебіння. Бо ж ясно, що "мы б и без хохлов всех замочили". Тим більше, якоїсь притомної реакції з боку Міністерства закордонних справ України не очікувалось — "цыпленок жмется к сапогу".

Отож ця глупота, з одного боку, потрафляє російській чорній сотні, щоб "сплотить народ", а з іншого — ще раз "опускає" хохлів. Щоб знали, хто тут хазяїн.

Дія третя, провінційна.

За ВВП пішли й малі гуляти. Ні з того ні з сього генеральний консул Російської Федерації у Львові раптом почав розмірковувати: а чи є українська мова, звідки вона взялася і як вона потрапила до Галичини, де українців "отродясь не было".

Такого рангу дипломати глупоти не говорять. Але це не означає, що не займаються провокаціями. Ну і гнуть головну лінію партії, тобто разом із нашим міністром Табачником розбудовують в Україні "Русский мир".

Поки що антракт.

Чекаймо наступних дій у великому російському політичному театрі, де Україні відвели роль Петрушки.

×