На другий день Великодня загорівся шістнадцятиквартирний будинок у селищі Вороновиця на Вінниччині. У ньому мешкали 40 людей. Жителі другого поверху спускалися через вікна на простирадлах.
Займання виникло на даху. Пожежники вважають, що його причиною стало пічне опалення. Хоча газ до будинку підвели давно, перед Великоднем люди пекли паски та коптили ковбаси у печах. На даху біля димових труб зайнялися старі речі. О другій ночі 28 квітня запах диму почула одна жінка.
— Я відкрила двері в коридор, аж там потолок горить, — показує на згорілий дах будинку 50-річна Світлана Поляруш, яка жила на другому поверсі. — Я з переляку стала дубасити кулаками у двері сусідів. Люди роздіті виводили дітей.
Надвір устигли вибігти 10 жителів другого поверху. В цей час у коридорі почали падати палаючі балки з даху. 10 людей залишилися у пастці.
— Оце вікно їх урятувало, — показує на чорну дірку без рами 29-річна Ірина Качанівська з першого поверху. — Дітей на простирадлах спускали. Вагітну Таню ледь зняли. Олександр Поляруш в одних трусах витягував дітей. Коли всі вийшли, він подумав, що вдягнутися треба. Але все згоріло. І ми нічим допомогти не могли, бо самі в сорочках повискакували.
Ранком після пожежі падала мжичка.
— Бізнесмен Панас Юрченко польову кухню привіз, гарячим чаєм напоїв, — продовжує. — Той чай багатьох у чуство привів.
Пожежні машини не могли під"їхати до будинку через прибудови та сараї у дворі. Вогонь гасили добу.
— Всі ці шанхаї знесемо, — каже селищний голова Вороновиці Юрій Шевчук, показуючи на сараї довкола згарища. — По селі треба передивитися, щоб так не городили біля домів.
Обласна рада 3 травня виділила постраждалим по 5 тис. грн допомоги.
— Чоловік тільки у суботу нові двері вставив. Я тиждень тому останній внесок за ноутбук віддала, — розповідає Ірина Качанівська. — Сусіди перед Великоднем ремонт робили. Усе пішло прахом.
Наступного дня після пожежі сільський голова розселяв погорільців у вільні квартири. Для них виділили гуртожиток, який колись належав цукрозаводові, та покинуту контору колишнього колгоспу.
— У тих квартирах ні вікон, ні дверей, — починає плакати Качанівська. — В гуртожитку замість пола — глина. Стіни грязні, ліжок немає. У конторі ще гірше. Ні туалету, ні кухні. Як там жити?
Олександр Поляруш вважає за щастя, що лишився живим.
— Добро — діло наживне, — киває йому 30-річний Олександр Качанівський, якому односельчани принесли спортивні штани та сорочку.
— Валі Містоті важко буде, — зітхає Анна Поляруш. — Вона у школі на випуск гроші збирала з доньчиного класу. Тисяч десять згоріло. А ще одягу стільки в Хмельницькому в борг набрала.
Голова питає, чи погодяться погорільці переїхати жити в навколишні села.
— Нікуди ми не хочемо, — обриває його на півслові Світлана Поляруш. — Тут місце обжите, до Вінниці недалеко. А з села чим доберешся? Ми б тут квартири понаходили. Аби люди не попіднімали цін.
Згорілий будинок доведеться знести.
— Дом 1890 року побудований, у ньому ще гусари жили, — говорить Олександр Поляруш.
Біля згарища ходить руда обпалена кішка. Тихо нявкає, ніби когось шукає.
— Це кицька Качанівських своїх кошенят шукає, — говорить Анна Поляруш. — Ми за дітей хапалися, вагітну Таню з вогню виносили, а за котенятами і щенятами не додивилися. От вони й погоріли. На другому етажі в Тані Харахандюк собака згоріла. А в Гані — кроленята. Вона їх відгодувати взяла. Думала, що в квартирі їм краще буде.
Погорільцям видадуть нові паспорти та відновлять втрачені водійські права.
Погорільці нині ремонтують тимчасові квартири за виділені їм 5 тис. грн. Вони відмовилися від житла у Мізяківських Хуторах, бо не хочуть переїжджати у віддалене село.
3 
35413
Коментарі