Найстаріші взуттєві майстерні Вінниці знаходяться у будинку побуту "Ювілейний" на пл. Перемоги. Там працюють семеро жінок-чоботарів.
— Дивіться, які грязні сапоги принесла жінка, — 61-річна Зінаїда Іллінічна показує чорні чобітки на танкетці. На підошві засохле болото. — Я таким у чобіт встромляю записку з інструкцією, як треба мити взуття. Наших людей треба вчити. Бо як мовчати, будуть думати, що це норма. А ось дуже гарні сапожечки із гострим носком. І дорогі. Але на носках та задніках видні собачі зуби. Вже не раз приносять взуття погризене. Ну, ці ще можна спасти.
До вікна підходить чоловік. Просить віддати взуття, яке здавала дружина. Зінаїда Іллінічна приносить зимові чорні чоботи з довгими халявами. Сідає за стіл, швидко підраховує оплату на дерев'яній рахівниці.
— Найбільше не люблю ремонтувати китайські сапожки. Вони сильно воняють, — каже Валентина Іскріна, 59 років. Вона у сірому халаті, взута у шльопанці. Кладе на коліна темну цупку тканину. На ній — засохлі сліди від клею. Бере молоток та забиває гвіздок у підошву чоловічого чобота. — Ось приніс чоловік сапожки. Хтів посушити і поставив на котел. А підошва поплавилася. Хто ж так суше? Треба вивертати халявки мєхом зовні і ставити коло тепла.
54-річна Зінаїда Ємільянова забирає у замовниці чорні замшеві чобітки. Та просить замінити набойки.
— А що це у вас за проволка в сапожку? — запитує майстер. Показує всередині алюмінієвий дріт, приклеєний медичним лейкопластиром уздовж шва.
— А, — відмахується клієнтка. — Це я прикріпила, шоб халява не сповзала.
— Можу вам акуратно підшити халяву по об'єму литки. А проволку треба викинути, ви ж ногу натираєте, — пропонує Ємільянова.
Найбільше замовлень чоботарі мають взимку і навесні.
— Якісного взуття зараз на ринку мало. Шиють із матеріалу, що годиться тільки для сумок або плащів. Халяви роблять на бавовняній основі, а зверху напилюють дешевий дермантин, який годиться хіба що для оббивки меблів. Він як клійонка. Таке взуття довго не поносиш, — каже Зінаїда Ємільянова. Заправляє грубу білу нитку у стару облущену швейну машинку. Пришиває до білих жіночих чобіт блискавку. — 20 років тому я працювала на вінницькій взуттєвій фабриці імені Щорса. Тоді шкірзамінник був значно крепшим. Ще привозили гарне та крепке чехословацьке взуття на телячій шкірі. Замш був якісний. А зараз він іскуственний і шиється на цупкій бумазі. Таке взуття годиться тільки на суху погоду. І то не на кожний день, бо це нарядна виходна обув. А цього сезону кожна друга дівчина його носить по болоті. Для себе та своєї сім'ї я сама шию взуття. Купую якісну шкіру.
Відрізує великими ножицями нитку від чобіт.
— Найчастіше приносять міняти набойки. Таке враження, що взуттєві фабрики спеціально для нас стараються, ставлять одноразові пластмасові. Недавно чоловік приніс дорогущі зимові сапожки. Каже, вони із кожі кенгуру. Думав, буде віками в них ходити. А в них за два місяці лопнула підошва. Не хотіла його розстраювати, але похоже, то ніяка не кенгуряча шкіра, а звичайна теляча.
2 
35413
Коментарі