"Раніше в селі розводили овець, корів. Була початкова школа, клуб, магазин. Тепер ніц нема, — розводить руками 81-річна Лідія Кузіна із села Чубачівка Барського району. — Живем тут, бо вже звикли".

Чубачівка належить до сіл, що вимирають. Тут живуть дев'ятеро. 1960-го було 290 людей. До населеного пункту треба йти 5 км ґрунтовою дорогою. Автобус їздить двічі на день до сусідньої Супівки. Там-таки найближчий магазин і сільрада.

Наймолодші жителі Чубачівки — 60-річні Григорій та Євгенія Грінішени. Вони допомагають односельцям обробляти городи, з покупками.

— Торік у село два рази на тиждень привозили машиною хліб і крупи. Тепер як кому шо тра, то складаємо список і несемо Жені, а вони з Грішою привозять, — говорить Євгенія Кирилюк.

— Маємо коня, то раз на тиждень у середу запрягаємось і їдемо в Супівку на базар, зі списком і клунками, — каже Євгенія Грінішена. —  Тому листя лаврового треба, тому круп. Вертаємося додому з такими клунками, що нас ледь на підводі видко.

Біля хати Грінішених бігають кури, гуси, індики і поросята. Григорій Володимирович бере жменю горіхів, виходить на город. Зве поросят на клички. Тварини підбігають, обнюхують господаря.

— Гляди, як горіхи їсть, самий любімий харч, — радіє той.

— Ото так розвлікаємось, — додає Євгенія Федорівна. — То курчат погодуємо, то індичат, то свиней. З ранку до смерканку на городах.

Згадує, як торік справляли день народження чоловіка.

— Якась така скрута була. Поїхала в магазін в Супівці та й кажу продавщиці Ніні: грошей нема, а іменини треба справляти. То вона мені товару на дві тищі дала в борг. Справили діду день народження на славу, навіть музикантів пригласили. Цілу ніч гуляли.

Щоб забезпечити себе продуктами, пенсіонери обробляють по кілька городів.

— Тут всьо пустує, — махає рукою Григорій Грінішен. — Який город узяв, такий обробляєш, ще й ті, що повиїжджали із села, просять брати користуватися землею, щоб не пропадала. То ми з бабою своїх два-три городи маємо, ще й сусідам помагаємо. Часом наймаємо молодих хлопців. Онуки одного чоловіка сюди приїжджають, то за десятку чи двадцятку якусь можуть підсобити, помогти картошку викопати чи сполоти.

У Чубачівці залишилося три корови. Щоранку приїздить машина Шаргородського молокозаводу, збирає молоко. За літр платять 3 грн.

— Дорога до кладбіща заросла бур'янами, а колись по ній танки їздили, — розказує Володимир Мосендз, 78 років. — Років зо три як ходив на збори в сільраду, коли приїздив наш голова райради. Просив, аби дав пару людей із служби зайнятості, щоб очистити від дерев кладбіще. Але так і по сей день чистять. За нас згадують лиш перед виборами. Кажуть, де хрестик ставити.

Селяни раз на тиждень можуть викликати автобус, аби поїхати до лікарні.

— От у четвер дзвонив в автопарк, щоб з'їздити за таблетками, то хліба додому привіз, — пояснює Мосендз. — І на 400 гривень лікарств накупив. Хліба беремо зразу кілька буханок, зберігаємо в каструлі з кришкою. Так він не цвіте.

35

СТІЛЬКИ у Вінницькій області є сіл із населенням від трьох до 30 людей. Найбільше таких у Липовецькому і Барському районах. Не залишилося нікого у Вікторівці Козятинського та Дубівці Тростянецького районів.

За Незалежності на Вінниччині не зняли з обліку жодного села. Василь Слободянюк з облради пояснює: для того, щоб це зробити, сільрада має подати клопотання до районної ради. Потім та звертається до обласної. А обласна — до Верховної Ради. Але методики зняття сіл із реєстрації немає. Досі користуються указом від 12 березня 1981 року.

×