17-річний Михайло Острочеревий з Іванова Калинівського району 4 січня повісився на горісі.

Того дня хлопець грав у хокей із товаришами. Потім сказав другу Андрієві Харабарову, що йде додому пити чай. Увечері знову зібрався до друзів. Батькам сказав, що ночувати не прийде. Мати не відпускала сина, навіть одяг забирала.

— Двері міг би виламати, так розсердився, то я й відпустила, — згадує 38-річна Галина Василівна. — Старший син Максим позвонив йому пізно ввечері на мобільник, але він був відключений. Уранці дід Степан побачив Михайла на дереві. Він висів на шнурку від штанів.

Мати хлопця каже, що зріже горіх, бо не зможе щодня дивитися на нього.

— Два роки тому Мішуня дуже розсердився і сказав, що собі щось зробить. Я кажу: і думати про таке не можна. А він: "Прости мені, мамо, що я так сказав. Просто вирвалося", — каже жінка.

Михайло навчався на другому курсі Гущинецького училища на автокранівника. Жив у гуртожитку. Дуже гордився, що зробив ремонт у кімнаті. Мріяв служити в армії й отримати права водія. Андрій Харабаров каже, що Михайло був упертим. Хотів, щоб усе було так, як він сказав.

Залюбки працював по господарству, навіть мив посуд та прибирав у хаті.

— Усе робив бистренько, ніби поспішав жити,— розповідає батько 43-річний Дмитро Степанович, електрик-слюсар місцевого кар"єру. — Казав: "Я все зробив, подамся до хлопців".

Останні два тижні хлопець ходив похмурим. Попри це на Новий рік подарував своїй дівчині Наталі велику іграшкову мишу.

Поховали Михайла Острочеревого біля міського кладовища 6 січня.

×