У дитинстві ходили з однолітками колядувати й щедрувати. Дорогою розпитували зустрічних колядників, що дають у тій чи іншій хаті, а тоді йшли туди. Або не йшли. Бувало, мінялися одягом і в одну хату заходили двічі.
Якось зайшли до літньої жінки, що жила на окраїні вулиці, далі починалося поле. Відколядували, і бабця на радощах дала по 3 карбованці. Це тоді, коли пачка морозива "Пломбір" коштувала 20 коп. Усі компанією вирішили, що раз баба така щедра, треба до неї сходити ще раз. І пішли через півгодини знову. Видно, стара нас упізнала, бо винесла по горішку й цукерці. Ми так образилися на неї, що все добро, яким вона нагородила, викинули під хвірткою.
Коли виросла, помічала, що колядники частенько лишали цукерки на подвір"ї, — забирали лише гроші. Думала, навіщо ж вони ходять колядувати, коли не беруть солодощів. А перед очима завжди поставав отой випадок зі старенькою з мого дитинства.
Бабця на радощах дала нам по три карбованці
Племінниця за наколядовані гроші мріяла купити комп"ютер. Торік назбирала 300 грн. А цьогоріч давали мало, навіть по 5 і 10 коп. За всю коляду назбирала 32 грн і торбу цукерок. Каже, що наступного року не піде.
Зате цього року не кидали цукерок по дворах. Сусіди кажуть: певно, криза. Вона навчила дітей брати, що дають, і не кидати під ноги — бо наступного разу не дадуть і того.
8 
35413
Коментарі