Борис Поліщук виходив лелеченя

Борис Поліщук із села Дяківці Літинського району Вінниччини годує Білу Ніжку до шести разів на день. Рибу для прийомного птаха чоловік щодня ловить у місцевому ставку — Автор: фото: Інна ЧЕРВІНЧУК

"Дядьку Борисе, а я ж казала, що Біла Ніжка вас прославить!" — гукає в подвір"я фельдшера дільничної лікарні села Дяківці Літинського району Вінниччини 11-річна Ольга Любченко.

Борис Поліщук, 53 роки, виходив лелеченя Білу Ніжку. Його дорослі батьки-птахи виштовхали з гнізда, що на стовпі навпроти хати Поліщуків.

— Мабуть, четверо пташенят було забагато для них. Їх же треба прогодувати. А це було найслабшим. Природний відбір... — розмірковує господиня Євгенія Петрівна. — Борис пробував його закинути назад, але ж високо. Та й воно вже ледь тепле було. Я йому ковбаси — не їсть. Тоді чоловік відігрів його, наловив риби. Порізав дрібненькими шматочками, почав силоміць сунути в дзьоб. Надвечір воно оклигало.

Птах живе в Поліщуків уже місяць. Хто це — він чи вона — господарі не знають. А назвали Білою Ніжкою, бо одна ніжка у пташеняти була чорна, а друга — біла.

— Доньки з онуками хотіли назвати Борисом, на мою честь, — каже чоловік. — Але я наполіг на Білій Ніжці. Це ім"я хочу написати й на кільці: "с. Дяківці. 2008. Біла Ніжка".

— Ти чого сердишся? — веде до птаха Борис Поліщук. Лелеченя присіло до землі, шипить. — Що, чужі прийшли?

Із білого поліетиленового пакета чоловік дістає карасика завбільшки з долоню.

— Щодня ловлю для нього рибу, — каже. — Бачите, у нього вже ноги починають червоніти, дзьоб. Орнітологи кажуть, це перша ознака того, що невдовзі птах зможе літати. Біла Ніжка у нас вже тренується. Крилами добре махає. От був найслабшим, а тепер переганяє в рості братів та сестер. У нас же, як на курорті, шестиразове харчування. Щодня з"їдає до кілограма риби.

Біла Ніжка подружилася з усіма домашніми тваринами. Собаки Бобик і Даша часто граються з нею, з котом вона інколи ділиться рибою. А кури, гуси і навіть півень, який спершу трохи сердився, вважають її за свою.

— Десь на осінь, мабуть, полетить від нас, — зітхає господиня. — Он, батько Борисової колеги Людмили Мукоїд, він ще сільським головою в Кусиківцях був, теж колись вигодував лелеченя. Виросло й полетіло. Природа... Але, якщо чесно, то я не хотіла б, аби Біла Ніжка відлітала. Перезимувала б у сараї. Із рибою, правда, буде сутужніше. Але вона потроху починає хліб їсти, борщ. А рідні мама з татом на неї й зовсім не реагують. Хоча для решти трьох, буває, у нас на городі жаби збирають.