У селі Шепіївка Калинівського району на Вінниччині 47-річний Анатолій Ганчук розводить фазанів. Купив їх два роки тому на базарі, коли гостював у двоюрідного брата в Одесі. Нині має п"ять птахів.

— Дружина й досі не знає, скільки я заплатив за них, — згадує чоловік. — Як кажуть, чим менше жінки знають, тим менше запитань. Тоді все казала: нащо вони тобі? А я так мріяв про них.

У вольєрі, обгородженому сіткою, в садку за будинком бігають три фазанки. Поряд розташована пасіка — дев"ять вуликів. У буді навпроти — собака Англорос. Побачивши поруч з господарем незнайому людину, став бігати й гавкати. Птахи заметалися у вольєрі.

— Бояться гостей, — пояснює Анатолій. — А так ідуть до рук. Тільки коли пролітає яструб, ховаються під гілки сухої ялини.

Птахи невибагливі. На зиму їх у тепліше приміщення господар переводити не буде. Фазани переносять до 40 градусів морозу. Крім зерна їдять хрущів і колорадських жуків.

Анатолій Ганчук планує через три роки розвести до 200 фазанів і тоді випустити їх до мисливських угідь Калинівського району.

— Треба буде вибрати місцевість із очеретом, кущами, щоб вони спочатку там здичавіли, — зауважує він. — Може, з сотні десять і виживуть, які на дерева вночі будуть вилітати. А відразу їх випустити на полювання — це як на розстріл.

Анатолій військовий за освітою, працював у колонії суворого режиму на півночі Росії. Був начальником загону в"язнів. Приїхав на батьківщину після скорочення штату.

— Там кругом ліси, — згадує чоловік. — Застрелимо з друзями глухаря чи тетерева. Юшку зваримо. Заграємо на гармошці. Гарно, весело. Так, як має бути!

— Двох фазанів нещодавно продав чоловіку, який привіз буряковий жом. Він хоче вирощувати. Тепер тільки на розвід продаю. Односельчанам був продав трьох, а вони з них юшку зварили! — обурюється господар. — За весь час продав п"ятеро по 50 гривень за кожного. Два самці не так давно здохли. Не розумію чому. Доведеться їхати й докуповувати в село Трушки Білоцерківського району на Київщині. Там їх розводять.

20-річна донька Ганчука Юлія торгує в магазині. Заочно навчається у Вінницькому політехнічному університеті. 46-річна дружина Галина Андріївна працює секретарем місцевого підприємства "Лан". Часто зерном отримує зарплату. Ним і годують птицю.

— На мої 400 гривень завклубу не проживеш, — каже Анатолій Михайлович. — Живемо ще за рахунок молока. А буває, бичка продамо чи й порося.

Чоловік уже 18 років полює на лисиць, зайців, качок. Не знає, чи зміг би стріляти у своїх фазанів.

Цих птахів цінують насамперед за дієтичне і смачне м"ясо. У парках спеціально розводять для краси. Колись на фазанів дозволяли полювати лише королям.

×