26-річна Анабель Ештифан навчається на підготовчому відділенні Вінницького медуніверситету ім. Пирогова. Рік тому вона приїхала  з Луанди — столиці африканської країни Анголи.

Дівчина одягнена в чорний пуховик. На спортивну в"язану шапку накинула капюшон. Каже, що під чобітки на хутрі вже надягла вовняні шкарпетки. Днями спеціально купила шкіряні утеплені рукавиці.

— Коли вперше побачила сніг, подумала, що цукор летить, — каже дівчина. — Спробувала його на смак. Сподівалася, солодкий, а він ніякий. В Анголі його не буває. Узимку температура не падає нижче 12 градусів тепла. Коли вперше побачила у Вінниці, як літають сніжинки, придумала маленьку пісеньку своєю мовою: "Біли-білий сніг, ти такий красивий...". І коли цього року знову побачила сніг, згадала її і заспівала.

Як пережила першу холодну зиму?

— Коли лягала спати, надягала по кілька речей. У кімнаті гуртожитку було холодно. Натягувала на себе одіяло і так ходила. Старші студенти порадили заклеїти вікна. Ми з двома сусідками по кімнаті купили обігрівач у "Фокстроті". Минулої зими кілька разів застуджувалася. Навіть ходила до лікарні, пила таблетки. Зараз з нашої групи хлопець Одай із Йорданії лежить із запаленням легенів. Я намагаюся їсти багато апельсинів, мандаринів, лимонів. Там вітамін С, який укріплює організм. Ці фрукти і вдома їмо, щоб добре почуватися. На вулиці довго не можу бути. З пар одразу біжу додому в тепло. Узимку добре вчитися, бо не хочеться йти гуляти.

Бабу снігову ліпила?

— Ні-ні. Бачила, як ваші діти гралися, але боялася захворіти.

Чи не відлякує холод твоїх земляків, які хочуть навчатися в Україні?

— Знайомі розповідали, що в Росії ще холодніше. Більше відлякує те, що все дорожчає. Ми не заробляємо грошей, нам їх батьки висилають. Хтось думає, якщо іноземці, то багато грошей мають, і дурять нас. А ми ж не всі з багатих родин.

×