Жінок у колонії з 8 Березня чоловіки не вітали

 

Увиправній колонії N44 в Чернігові за повторні злочини відбувають покарання близько тисячі жінок. Минулої п"ятниці вони відзначали 8 Березня.

На подвір"ї розклеєні святкові стінгазети з пташками, квітами та блакитними хмаринками. У місцевому клубі йде концерт. До півсотні засуджених слухають виступ кількох столичних колективів. Під час пісні про маму дехто починає плакати. Потім у залі довго звучать оплески і свист.

Поблизу пральні сохне одяг. На лавках та в альтанках курять зо двадцятеро жінок. На них темно-сині куфайки з прізвищем та іменем і сірі пухові хустки. У колонії заборонено фарбувати волосся та робити манікюр, але можна користуватися косметикою.

Більшість жінок сидять за злочини, пов"язані з наркотиками. Від волі їх відділяє двометрова бетонна стіна з колючим дротом, охорона та металеві огорожі між приміщеннями на подвір"ї.

— Засуджені люблять поговорити з персоналом колонії. Самі бігають до нас і кажуть, що мама має приїхати, або розповідають, що вдома сталося, — каже заступник начальника з соціально-виховної роботи Алла Голофаєва. — Але між нами є межа: ми про них маємо знати все, а вони про нас — нічого.

У коридорі перед актовим залом із подругами стоїть невисока коротко підстрижена жінка. Це 30-річна киянка Ірина. У колонії сидить чотири роки з 7-річного терміну. Її затримали за збут макової соломки.

— Перший свій термін, рік, я мотала в Харкові. Тоді ще  не розуміла, де була і що зі мною відбувалося. Тепер ясно, що треба щось міняти, — говорить Ірина. Вона нафарбована рожевими тінями і такою самою помадою. — Якби не потрапила сюди, була би на тому світі з друзями. Я з двадцяти років почала колотися. Хоч батьки мене й лікували, але поки своїм розумом не дійшла — нічого не розуміла.

Ірина розповідає, що половина засуджених не хочуть іти з колонії.

— Там, на волі, треба бути затребуваним. А тут дах над головою є, їсти дадуть, роботою забезпечать. Багато хто м"яса і фруктів на волі навіть не бачили, а тут мало не щодень таке дають, — додає жінка. — Я тепер читати люблю. Прочитала історичну книжку про князя Кия і "Слово о полку Ігоревім".

В"язні живуть у двох двоповерхових гуртожитках. День у засуджених першої зміни починається о 6.20. За 20 хв. — сніданок. О сьомій ідуть у швейний цех, за роботу в якому отримують 515 грн. Гроші здебільшого витрачають на солодощі або відправляють дітям. Обід о 10.20. Із 13.50 — вільний час. Жінки ходять гуртожитком, гуляють по території, дивляться серіали про кохання в загальній кімнаті, співають караоке в місцевому клубі, читають сучасні журнали, жіночі романи й детективи. О 18.00 — вечеря і за 3 год. відбій. У другої зміни все відбувається на годину пізніше.

Кімнати розташовані вздовж коридору. У кожній мешкає по 10–12 осіб. Там замінюють вікна на металопластикові. Ґрат немає. Залізні ліжка акуратно застелені. Біля кожного — дерев"яна табуретка та тумбочка. На стінах шпалери, картини з природою, на вікнах — тюлі. "Днювальна" доповідає, скільки жінок відпочиває, а скільки перебуває на роботі.

Перша кімната ліворуч по коридору — для вагітних. Таких колоній, де жінки народжують і доглядають за дітьми до 3-річного віку, в Україні лише дві. Якщо до того часу мати не звільняється, дитину віддають родичам або передають у дитячий будинок. Нині в кімнаті четверо вагітних. Ще 17 малюків живуть у дитячому будинку при колонії.

Засуджених найчастіше провідують батьки, сестри та брати. Окрім довгого побачення на три доби, є щомісячні короткі, по 2 год. Чоловіки майже ніколи не приходять. Через це деякі жінки стають лесбіянками, але після звільнення розходяться з партнерками. Розповідають, що чоловіки від них відмовляються через ув"язнення. Якщо злочин вчинили двоє, то просять взяти вину на себе. Мовляв, ти жінка — тобі менше дадуть. 8 березня чоловіків-відвідувачів у колонії теж не було.

— Я пам"ятаю лише одну жінку, яку кожні три місяця провідував чоловік. По Миколі Івановичу можна було годинник звіряти, — згадує Алла Голофаєва.

Передачі для них приймають щодня. В одну можна класти 30 пачок цигарок, 1 кг чаю та деякі харчі. Не дозволено передавати домашню консервацію, консерви та спиртне, тому зазвичай привозять ковбасу, цукерки й печиво. Продукти й речі особистої гігієни продаються також у місцевому магазині на території колонії.

Для того, хто звільняється, справляють урочисті проводи: п"ють чай із тортом і співають під гітару.

×