— Коли оголосили про початок карантину, повернувся з Польщі додому. Там працював на будівництві. На заробітки їздив з 2012-го. Більше цього не робитиму, — каже будівельник 55-річний Олег Галузинський із Гайсина на Вінниччині. Вісім років був на заробітках. Пандемія коронавірусу змінила його життя.
— Робота важка — гарували навіть при мінусовій температурі, в дощ і сніг, — продовжує. — Це вдарило по здоров'ю — почав стрибати тиск. Знайомий із такою ж проблемою помер від інсульту. Переглянув цінності. Здоров'я та родина стали на перше місце.
У квітні Галузинський купив дім із 25 сотками землі в селі поблизу райцентру.
— Хата мала й стара, жити там не будемо, — говорить. — Але захотілося подлубатися біля землі. В молодості ми з дружиною завжди брали город на полях. Їздили велосипедами, саджали картоплю. 14 років, відколи народилася менша донька, цим не займалися. А тепер знову потягнуло до сільськогосподарських робіт. Вирощуватимемо для себе найнеобхідніше.
35-річна Аліна Приймаченко з Кагарлика на Київщині до карантину працювала на швейному підприємстві в столиці. Щодня на дорогу витрачала 4 год. Після запровадження обмежень пішла у відпустку за власний рахунок. Вдома почала шити захисні маски й екоторби. Повертатися на роботу не планує.
— Під час карантину наше підприємство працювало, — розповідає Аліна Приймаченко. — Але їздити на роботу могли тільки кияни. Мені добиратися було ніяк. Кілька днів сиділи із сином вдома. До нас зайшов товариш Віталіка. Поскаржився, що мати послала за масками, а він ніде їх не міг знайти. Взяла бавовну, що роками валялася в шафі. Склала тканину в чотири шари, прострочила, пришила резинки. Пошила три маски. Ввечері подзвонила мама Сергія. Подякувала й замовила ще 50 штук. За кожну платила 15 гривень. Сказала: "Буду робити бізнес". За кілька днів вона виклала маски на прилавок продуктової крамниці, де працює продавчинею. Розійшлися за пару годин. З того часу Таня робить замовлення чи не щодня.
Аліна шиє маски для чоловіків, жінок і дітей.
— Щоб розширити асортимент, довелося замовляти тканину через інтернет. Купувала однотонну, з квіточками, турецькими огірками, черепами, казковими персонажами. Беру просту, вона не спричиняє алергії. Метр коштує приблизно 40 гривень. З нього виходить 25 масок. Майже одразу, як почала їх шити, син розмістив оголошення в інтернеті. Маю вже кількох постійних клієнтів. Замовляють партіями — до 500 штук.
Якось кілька днів замовлень не було, а зайнятися було нічим. Вирішила зробити торбу, щоб ходити в магазин. Зшила два прямокутні шматки тканини, ручки з ремінної стрічки. Прикрасила аплікацією із залишків. Коли виходила з квартири, обновку побачила сусідка. Попросила і їй таку зробити. Син одразу зрозумів, що товар користуватиметься попитом. Зі своїх кишенькових грошей виділив 1,5 тисячі гривень — замовити різної тканини. Як кілька моделей були готові, сфотографував і виклав в інтернеті. За кілька днів з'явилися клієнти. Замовляють небагато — по 40–50 штук.
Продає їх від 50 до 100 грн.
— Заробляю навіть більше, ніж мала на роботі. Назад повертатися не планую. Завдяки карантину нарешті відчула себе вільною. Вранці не треба нікуди бігти. Можна спокійно випити кави, приготувати сніданок і взятися до роботи.
2 
35413
Коментарі