На вул. Заньковецької в Ужгороді знаходиться комплекс дев"ятиповерхівок-"малосімейок". Їхні мешканці щодня викидають із вікон пакети зі сміттям на тротуари та проїжджу частину.

— Ми вже і просили людей, і об"яви клеїли, і погрожували міліцією — не допомагає, — скаржиться працівниця ЖРЕРу N3 Мар"яна Митро. — Якби за руку спіймати — можна й оштрафувати. А так двірники вимушені прибирати.

Протягом минулого року сміття в Ужгороді побільшало. Три підприємства не встигають його вивозити. Найбільш забруднені території на вулицях Закарпатській, Заньковецької, Бородіна, Джамбула, Фединця, Белінського, Станційній. У багатьох мікрорайонах сміття інколи не вивозять по тижню-два.

У забрудненні міста чиновники звинувачують городян.

— Жителі почали більше смітити, а я не можу біля кожного поставити двірника, — каже начальник головного управління міського господарства Іван Крайниківський, 41 рік. — Якщо в 90-х роках на Барвінківське сміттєзвалище щодня вивозили по 300 кубометрів сміття, то тепер ця цифра зросла у два з половиною рази — дотягуємо до 700 кубів.

Чиновник говорить, що жителі міста не хочуть платити за послуги. Мовляв, аби укласти угоду з мешканцями приватних будинків, треба щонайменше 3–4 рази прийти до них додому. Замість того, щоб платити щомісяця 5 грн за вивезення сміття, вони викидають його, де можуть.

Городяни вважають, що в засміченості Ужгорода винні комунальні служби та мерія.

— Я от вирахував собі: ми платимо по 5 гривень щомісяця за прибирання. Це один долар. Множимо на 120 тисяч городян. І якщо навіть 20 тисяч із них не платитимуть, все одно за рік бюджет отримує мільйон двісті тисяч доларів. Куди ці гроші діваються? — міркує 49-річний Петро Данило із вул. Боженка.

В селах зі сміттям складніше

Щороку в Україні утворюється 10–12 млн т сміття. Найбільше в Києві, Львові, Одесі, Донецьку, Харкові та Дніпропетровську. Його вивозять на 6 тис. полігонів. Окрім того, по всій країні існують 3 тис. стихійних звалищ біля доріг і в лісах.
— Основна проблема з побутовим сміттям — його ніхто не сортує. Полігонів замало, а існуючі вже перевантажені, — відзначає експерт із екологічних питань Партії зелених України Ігор Кирильчук, 42 роки. — У нас немає окремого полігона для утилізації медичного сміття. Шприци, якими кололи туберкульозних і ВІЛ-інфікованих, викидають на загальний смітник. Потім усе потрапляє в ґрунтові води.
38-річний Євген Колишевський, директор екологічної організації "Голос природи" з Дніпродзержинська, каже, що утилізація пластику — це окрема проблема:
— Він не розкладається, і його не можна палити, бо виділяється отруйна речовина діоксин. Це призводить до раку. В Україні немає заводу з переробки пластику. Його дроблять і відправляють до Європи, де переробляють і додають у будматеріали.
У селах проблема сміття стоїть гостріше, переконаний еколог:
— У містах люди знають, що палити пластик не можна. А в селі цього нікому не докажеш. А ще у нас не налагоджена система прийому використаної сировини. Людина, яка себе поважає, ніколи не піде здавати пляшки в пункт, де їх приймає бомж.

×