пʼятниця, 07 вересня 2018 06:45

"Українська має бути бажаною, а не нав'язаною"

Автор: фото надане Анастасією Тепляковою
  27-річна Анастасія Теплякова працює над розписом стіни одного з корпусів університету ”Дніпровська політехніка”. Малюнок із віршем присвячений правозахиснику Іванові Сокульському, який жив у Дніпрі. Анастасія закінчила гірничий університет за спеціальністю інженер-землевпорядник. За фахом не працювала. Мріяла стати письменницею. Тому вступила на філфак Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара. ”Першу освіту обирала розумом, другу — серцем. Не шкодую”, — каже вона. Зараз викладає українську мову в Університеті митної справи та фінансів і на приватних курсах
27-річна Анастасія Теплякова працює над розписом стіни одного з корпусів університету ”Дніпровська політехніка”. Малюнок із віршем присвячений правозахиснику Іванові Сокульському, який жив у Дніпрі. Анастасія закінчила гірничий університет за спеціальністю інженер-землевпорядник. За фахом не працювала. Мріяла стати письменницею. Тому вступила на філфак Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара. ”Першу освіту обирала розумом, другу — серцем. Не шкодую”, — каже вона. Зараз викладає українську мову в Університеті митної справи та фінансів і на приватних курсах

— Розуміти важливість української почала ще в школі. У 13 років відпочивала в Ялті. Там почула, як росіянка наїжджає на букву "і", яку побачила на етикетці. Називала її "паличкою", обурювалася, чому не пишуть російською. Мене це зачепило і я з нею сильно посварилася, — розповідає викладачка української мови 27-річна Анастасія Теплякова з Дніпра.

Навчає іноземців в університеті та на приватних курсах. Веде безкоштовні заняття при товаристві "Просвіта". Створила в інтернеті поетичну сторінку "Теплякові вірші". Організовує розпис будинків у рамках творчого проекту "Слово на стіні".

— Я росла у двомовній родині. Тато родом із села, спілкувався українською. Мама — з Дніпра, говорила російською, — згадує Анастасія. — Я змалку розмовляла обома мовами. Із родичами так само. У мені намішана й українська, і російська, і грецька кров. За родинною легендою, є ще й турецька. Ніби якогось пращура забрали в полон до Туреччини, а він звідти втік разом із туркенею.

Зараз у Дніпрі на мою українську зазвичай нормально реагують. Кілька разів намагалися розказати про "украинский диалект русского языка". Однак я моментально знаходила помилки в російській мові опонентів, і вони залишалися присоромленими. Переконати перейти на українську таким чином важко, але принаймні якісь сумніви в голову "розумників" засіваються.

Теплякова вважає, що мовне питання слід вирішувати, починаючи зі сфери обслуговування. Її потрібно повністю перевести на українську.

— Я в магазинах і кафе спілкуюся лише українською. Вона не настільки складна, щоб не опанувати бодай початковий рівень, — пояснює. — За цим потрібно запровадити державний контроль. Запускати "таємних покупців" із диктофонами. Хто з персоналу не спілкується українською — звільняти.

Далі слід братися за українізацію та правильне написання вивісок, етикеток і меню. Бо вони переважно російською або з помилками. Щоб не було, як нещодавно бачила в ліфті — "об'єм пасажирів".

Однак українська має бути бажаною, а не нав'язаною. Для багатьох вона сприймається як щось, що "треба". Щоб суспільство захотіло чогось по-справжньому, це має бути щось дуже класне. Українська мова — дійсно така, тільки потрібно її подавати правильно. Не можна наказати "Від завтра давайте всі говорити українською". Від цього нічого не зміниться. Люди як не знали, так і не знатимуть мови. Потрібні курси, акції, закони — комплекс заходів. І їх треба доводити до кінця.

Для успішної українізації батьки повинні розмовляти з дітьми лише українською, каже викладачка. Мають пояснювати, що це — державна мова і нею необхідно спілкуватися в садочку, у школі, на вулицях.

— Знаю кілька родин, де з дитиною говорять тільки українською. Між собою — уже як вийде, — розказує Анастасія Теплякова. — Важливо формувати у дітей мислення українською. Потім можуть вивчити хоч сто мов, та на першому місці залишатиметься рідна.

На безкоштовні курси приходять переважно люди віком від 40 років. Мови не знають зовсім або вчили її тільки в школі.

— На заняттях починаємо з нуля, — пояснює. — Збираємося двічі на тиждень, займаємося годину. Є теорія і практика. Багато говоримо на обрану тему — так люди дізнаються нові для них слова. Наприклад, у темі про фрукти та овочі грали в гру: іноземцю треба розповісти українською рецепт. Читаємо твори української літератури. Часом граємо в рольові ігри. Це допомагає збільшити словниковий запас.

Недавно на заняття почала ходити 10-річна Валерія. Спочатку соромилася говорити, видно було, що їй важко. Почали грати в "Мафію", коли учасники діляться на дві команди — злочинців і чесних містян. Кожен переповідає якісь історії залежно від ролі. Дівчина освоїлась і під кінець так цікаво розповідала, що ми роти порозтуляли.

Третина людей переходять на українську за кілька місяців занять. Пробують розмовляти, пишуть повідомлення в інтернеті.

— Традиційно скидають мені свої тексти перед публікацією в соцмережах: "На, подивись, щоб я не ганьбився". Писати чи коментувати українською — ефективна практика. Дехто вправляється віршувати. Одна студентка написала про свою подорож місцями дитинства.

Додатково відвідувачі курсів користуються бібліотекою класичної української літератури, що створена в "Просвіті".

Зараз ви читаєте новину «"Українська має бути бажаною, а не нав'язаною"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі