Температура +37,2°С. Піднімається. Болить голова, пече в горлі, дихати важко. Заходжу в міську лікарню. У реєстратурі фарбована білявка каже, терапевта немає. Черговий лікар буде за 1,5 год., але хтозна, чи прийме, бо в мене прострочена флюорографія і немає відмітки гінеколога. Записуюся на прийом, іду світити легені й серце. Під кабінетом відсиджую з півгодини. Переходжу в іншу чергу, до лікаря. Підходять дві пенсіонерки.
— Дєвушка, ви хоч і записані, но ми зайдемо перші, — говорить одна. — Треба срочно показатися доктору. Кардіолог жменю лікарств виписав. Не знаю, що пити. Доктор всігда каже: бабушка, ви така запущена. Треба воврємя до врачів ходити.
Жінки перераховують свої болячки. За годину заходжу до кабінету лікаря.
— Вчора температура була під 40, дихати важко. Послухайте, — кажу.
— Ідіть спочатку до гінеколога. Без онкоогляду не приймаємо, — відповідає.
— Я до приватного ходжу. І взагалі, мені погано, колотить усю. Температура піднімається, — видихаю з розпачем. — Просто послухайте, не треба лікарняного.
— Немає онкоогляду — прийому не буде, — різко відказує.
Я стукаю дверима. В аптеці за 12 грн купую антибіотик. За тиждень виходжу на роботу. Чим хворіла, досі не знаю.
Торік від запалення легень померла сусідка. Лікувалася в цій самій лікарні. На вихідні її відпустили додому, провідати дітей. За день згоріла від температури.
2 
35413
Коментарі
1