— За всі роки незалежності не пам'ятаю, щоб це свято хтось празнував. Обично стрічали на бараболі. Могли з кумами рюмку пустити ввечері, і то не за незалежність, а за викопаний город, — каже 53-річний Ігор Козак із Вінниці. Два тижні тому він повернувся із зони АТО. Воював там добровольцем, був поранений.
— Цього року вперше відчув, що таке незалежність, і що значить бути незалежним, — каже. — Це величезне свято, якого ми не цінили. Зараз для мене воно на зразок Пасхи чи Різдва. Жінка так зраділа, що я вернувся живий, що сама зібрала на 24 серпня всіх родичів і похресників. У мене 12 похресників — семеро хлопців і п'ятеро дівчат. Вирішив кожному подарувати по прапору.
Національні прапори Ігор Козак замовляв у сусіда, який має цех із пошиття.
— Тканину зараз знайти не проблема, в кожному магазині є. А от рік тому шукав, треба було на підприємство прапор, то не знайшов, — додає. — Мусів замість голубої полоски пришити синю. Пошили мені їх під замовлення за два дні. Замовляв 20 штук. Роздав похресникам, решту дам батькам і двом товаришам. Один ще на війні. Чекаю, доки повернеться.
Святкували День Незалежності до опівночі.
— Жінка приготувала застілля. Страви простенькі були. Деруни, вареники, биточки, салат із капусти, — говорить Ігор. — Бо ж доки я воював, вся сім'я жила на жінчину зарплату. Після того, як рука заживе, знову поїду в АТО.
1 
1
Коментарі