— Три роки возив бараболю й вигідно було, — каже 32-річний Олександр Кривий із міста Гайсин Вінницької області. — Цього року тоже поїду недільки через дві. У нас гарно вродило.

Найголовніше в торгівлі картоплею, говорить Олександр, — це здорова спина і транспорт.

— Якшо проблеми з позвонком, то нема куди їхати. Бо хоч-не-хоч, а забудеш і смикнеш мішок, шо всі діски з хребта повипадають. У мене із здоров"ям всьо нормально. А їздю постоянно із своїм другом дєтства, а в нього свій бусік на газу.

Олександр везе тонну своєї картоплі, а ще 4 т докупляє:

— У нас із жінкою городу 20 соток. Кілограм 600 лишаємо на зиму, а решту везу в Одесу. Плюс по селах скуповуємо у бабок, які самі на базар бараболю вивезти не можуть.

В Одесі ніколи не здає картоплю перекупникам. Так роблять лише ті, хто привозить товар зі своїх городів.

Найголовніше в торгівлі картоплею — здорова спина

— Ми торгуємо вроздріб. Платимо за місто. Ваги в нас свої, але можна взяти й в оренду. Все спродуємо приблизно днів за п"ять-шість. Ночуємо на квартирі. Житло знайти не важко — на базар приходять хазяї й самі пропонують. Але, шоб натрапити на щось путнє, треба удача. Нам повезло. Ночували в приємної одеситки літнього віку. Від базару недалеко і ціна нормальна. То й цього року передзвонимо до неї.

Буває, для поїздки на Одесу п"ятеро–семеро чоловік винаймають вантажний автобус. Платять за дорогу в залежності від ваги товару. Дехто, задля економії, ночує в автобусі весь тиждень.

— Везуть на Одесу і фрукти, і горіхи. Ми торгуємо чисто барабольою. На прилавок у декілька відер насипаєм різну за розміром, а мішки внизу стоять.

×