— Когда военные вышли из Дебальцевского котла, спали прямо здесь на лавочках. Солдатам приготовили ночлег в окрестных селах и воинских частях. Но большая часть все-таки поехала в город. Забрал к себе офицера из 128-й бригады. Захожу в комнату, а он спать лег в форме и берцах. У меня глаза на лоб полезли. Он посмотрел на меня и начал ржать. Говорит: месяц так жил, привычка, — розповідає 45-річний Валерій Карпов. Прогулюється Центральним парком Артемівська на Донеччині.
18–20 лютого місто прийняло майже 2,5 тис. бійців української армії, які відступили з Дебальцевського плацдарму. За чотири дні військових розподілили по частинах. Більшість — відправили на ротацію.
Артемівськ був під контролем бойовиків ДНР з 24 квітня по 6 липня 2014 року. Кілька десятків терористів приїхали з Горлівки. Над мерією підняли свій прапор. Міліціонери їм не перешкоджали. Мер пішов на лікарняний. У той же час у місті перебувала група кіровоградського спецназу. На околиці у військовій частині охороняли законсервовану бронетехніку. Терористи тричі безуспішно намагалися захопити її. На початку липня місто звільнили бійці Нацгвардії.
Біля кафе "Нью-Йорк Піцца" на вул. Радянській курять шестеро нацгвардійців. Голосно матюкають командування за відхід із Дебальцевого. До кафе під'їжджає камуфльований джип.
— Что празднуем? Ротацию дали? — підходить до них водій.
— Із позиції "Балу" 11 тіл забрали вчора. Всі — з наших. Поминаємо, — каже сивий чоловік із блютузом на лівому вусі.
Водій джипа перепитує, чи відомі імена. Разом ідуть у кафе. Там чекають ще двоє бійців. На столі — склянки, дошки для піци, салати. Два стакани накриті шматочками хліба.
Кафе і магазини працюють до 18.00. Таке обмеження запровадила міськрада після 20 лютого. Мер Олексій Рева розповідав, що першого дня після відступу п'яні танкісти поламали огорожу в центрі міста. Від 27 лютого заборонили продавати алкоголь людям у військовій формі.
— Эти запреты только местных раздражают. Идешь с роботы и не можешь купить поесть ничего. Не сказала бы, что военные много пили. Они голодные были. А магазины закрыты, — каже 32-річна Ольга Фортунова.
Виходить із 5-поверхівки на вул. Горбатова. На дверях під'їзду сірою фарбою виведено "ДНР". Згадує, що в день відступу українських військ із Дебальцевого в місті була паніка. Багато хто збирався виїжджати. Боялися, що терористи наступатимуть на Артемівськ.
— Сусіди, що живуть поверхом нижче, сиділи на чемоданах. Вони допомагали українським військовим. Боялися, що бойовики їх розстріляють, — продовжує Ольга. — А сусіди зверху навпаки — раділи, що терористи прийдуть. Мені — без різниці. Головне, щоб не стріляли.
У місті працює об'єднання "Артемсіль". Продукцію експортують у Молдову, Білорусь, Туреччину. 26 січня Росія заборонила завозити українську сіль. Мовляв, не відповідає санітарним нормам. Також випускають шампанське "Артемівське". Працює завод кольорових металів, об'єднання "Вистек", виготовляє електроди. Середня зарплата в Артемівську — 2700 грн.
27 лютого на центральному автовокзалі стоїть черга на маршрутку до окупованої Горлівки. Більшість пасажирів — пенсіонери. До Артемівська приїхали отримати в банкоматах пенсії та купити харчі. Тримають сумки з крупами й макаронами. Пробують сформувати чергу. Коли під'їжджає автобус — біжать штурмувати двері. Квиток коштує 60 грн.
— Другая часть страны воспринимает нас сейчас, как дикарей. А мы просто жить хотим нормально, без войны. Эти, что на ДНР молятся, на самом деле молятся на Советский Союз 70–80-х годов. Когда-то здесь было лучше жить, чем в Москве, — показує на натовп 45-річний Олексій Возняк. Чекає маршрутку на Краматорськ. — Предприятия имели ранг союзных. Деньги платили очень большие. Телевизоры цветные свободно продавались. А в других областях за ними были очереди.
4 
35413
Коментарі