У селі Комарівка Бережанського району на Тернопільщині вісім років тому закрили школу. Цього вересня тут почала діяти школа-родина. Учителька Надія Солярчик, 28 років, проводить уроки в своєму домі.
— Село маленьке, всього 65 дворів. Учні раніше ходили до сусіднього Дибща. Але там дорога польова. Як у дощ ноги намочили, треба цілий день сидіти. А потім ще вертатися, — згадує Надія Іванівна. — От батьки й зібрали підписи на п"ять років уперед, аби школу відкрили. Головне, щоб у класі було не менше чотирьох і не більше шістнадцяти учнів.
На будинку Солярчиків — синя табличка з написом "Школа-родина І ступеня". Три парти, рахівниця і шкільна дошка в класі — з колишньої школи. На столику в коридорі стоять електрочайник і чашки. Після другого уроку учні п"ють чай або какао з печивом. На обід дитини держава виділяє 70 коп.
— Дітки, витягайте свої зошити для письма. Сьогодні будемо вивчати рукописну букву "В", — починає останній урок Надія Іванівна.
Школярі пишуть нову літеру. Після уроку, не змовляючись, несуть показати зошити.
У класі навчається п"ять дітей.
— Є ще шоста учениця, моя менша донька Марія. Їй усього 4,5 рочки, а садочка в селі немає. Тому я її ще не вчу, а просто даю замальовки, — сідає за стіл Надія Іванівна. — Михайлик — мій син, а Вітя — мій двоюрідний брат. Усі решта — сусіди. Діти мене давно знають, бо ж приходили гратися на наше подвір"я. Спочатку й "цьоткою" кликали, і "тьотьою Надьою". А тепер навіть свої називають Надія Іванівна.
Щодня учні мають 4–5 уроків по 35 хв. За хороші відповіді отримують усміхнені сонечка, за погані — сумні. Їх учителька малює сама. Щоб батьки знали про домашнє завдання дітей, веде щоденники. Батьківські збори Надія Іванівна проводить на вулиці, бо всі батьки живуть недалеко.
За відкриття такої школи-родини учительці обіцяли два оклади, але виплачують один. Має щомісяця 860 грн зарплати і ще 100 — за оренду кімнати під клас.
— Я все одно дуже задоволена, — усміхається жінка. — А найкраще те, що не треба їздити, як раніше, до Нараєва на роботу. Там колектив був хороший, але платили половину з того, й на дорогу щодня по шість гривень витрачала. Часу на своїх дітей не вистачало.
Школа Надії Солярчик має і власного спонсора. Євгенія Кизима — співвласниця агенції нерухомості в Бережанах. Вона родом із Комарівки. Подарувала чайник і сервіз, привозить дітям сік, цукерки, книжки.
— Учні приходять усі разом о дев"ятій, — каже вчителька. — Мій Михайлик не хоче до школи з сусідньої кімнати попадати. Тому теж зранку вдягає куртку й шапку, взуває черевики і виходить до хвіртки. А тоді з друзями приходить на урок.
7 
35413
Коментарі