Фото: ФОТО З САЙТА www.facebook.com

— Я — головний ­інженер на кар'єрі. Мав занести до військ­комату папери, яка техніка там є. Побачив об'яву про набір добровольців. Це було через півмісяця, як віджали Крим. Записався, — пригадує 34-річний Сергій Бабський із Коростеня на Житомирщині.

— В інституті була військова кафедра, — продовжує. — Я мав бути командиром піхотного взводу. Але 10 березня 2014-го потрапив у 95‑ту бригаду десантників. Місяць тренувалися. Постріляли з різної зброї, провели бойове злагодження. Поїхали на полігон ­Широкий лан на Миколаївщині. А звідти 7 квітня на БТРах — на Донеччину, у Добропілля. Більшість селищ уже підтримували сепаратистів, а воно було більш-менш проукраїнським. Дехто допомагав харчами, а інші плювали вслід. Ми стали табором посеред поля. До середини травня було спокійно.

Тоді відбувся перший бій?

— 13 травня наші хлопці супроводжували колону до Слов'янська. Потрапили в засідку. Четверо з моєї роти загинули. В усіх був шок. Ми вже здружилися. За кілька днів бойовики виставили в інтернеті відео розстрілу колони.

Супровід колон був нашою основною роботою. З технікою, провізією, набоями. Їздили по кілька разів на день. Їх обстрілювали. Мене поранили 13 червня.

Як це сталося?

— О третій дня колона з технікою мала евакуювати підбитий гелікоптер. Везли дуже старі підйомний кран і тягач. Ледь їхали. Ми на першому БТРі рушили вперед, як дозор. Побачили, що занадто вирвалися, збавили швидкість. Місце горбисте, стара техніка важко йшла вгору. За одним із поворотів раптом усе спалахнуло. З боку водія в кабіну увійшов снаряд протитанкового гранатомета. Водій, молодий хлопчина Олександр Голяченко, на третій день помер у госпіталі. Майже все тіло обгоріло. Молодчина, вивів машину з-під вогню. Горів і їхав далі. Кулеметнику уламком розрізало живіт. Але він гасив полум'я, витягував нас. Лише потім помітив рану. Зробили операцію, почувається непогано. Нас було семеро. Решта вціліли.

Коли все горить, боляче. Думав, знепритомнію — не вдалося. Ми далі їхали вперед, злетіли з дороги в ліс. Зробили там просіку, поки не врізалися в товсте дерево. Поранений кулеметник та інші хлопці витягли нас із машини. Загасили, щоб не рвонув боєкомплект. Намагалися вийти на зв'язок по рації. Але не вийшло. Нам вкололи знеболювальне. Чи воно допомогло, чи то від шоку не боліло — не знаю. На мені горіло все — і речі, і шкіра, і м'язи. Сам трохи захлопав вогонь, поки їхав. Ще вогнегасником пшикнули.

Півгодини я як командир колони не відпускав хлопців шукати наших. Бо могли потрапити ще раз у засідку. Другий БТР доїхав до блокпосту, нас не знайшов. Зрозуміли — щось сталося. І повернулися. За півгодини приїхав "Хоттабич" (волонтер Ілля Лисенко, вивозив поранених в АТО до лікарень. — ГПУ) на "швидкій" і забрав нас — поранених. Повіз до Ізюму. Там зняли обгорілий одяг. Дали сильне знеболювальне. Отямився в Харкові в реанімації. Обпекло 40 відсотків тіла.

Коли побачили рідних?

— Наступного дня. Однокласниця Ірина Курило переглядала в інтернеті перелік поранених. Побачила моє прізвище. За день з моїми батьками були вже в Харкові. Намагалися не показувати, що схвильовані.

Як ви почувалися?

— Важкувато. Помирати не збирався. Але не хотілося стати калікою. Мене забрали в Київський опіковий центр. Відкриті ділянки за три тижні закрили шкірою. Ще два місяці лежав по госпіталях. Тоді українська федерація Америки забрала в США на лікування. Поїхав у середині серпня 2014-го на півроку. Привезли лежачи. Я майже не ворушився. Там зробили чотири операції. Решту часу ставили на ноги. Тепер ходжу. З руками не все так добре, але жити можна. Частину м'язів повирізали, частина — відмерла від лежання.

Півтора місяця був у лікарні. Звідти забрала українська родина з діаспори Павло і Леся Кузьмини. Жили в містечку Парма поблизу Клівленда у штаті Огайо. Привозили на операції й забирали. Там живе 40 тисяч українців. Розпитували про наші події. А ми — про те, як їм вдалося зберегти мову, традиції, дітей вивчити по-українськи. Адже практичної потреби не мають. Вірять, що в Україні все налагодиться. Багато допомагають військовим.

Як вдалося налагодити життя?

— Підтримка родини багато важить. Із роботи не викинули. Дочекалися, зберегли посаду. Працюю на комп'ютері.

У травні 2015-го волонтери нагородили вас орденом "Народний герой України".

— Важливо відчути — все було недаремно. Інколи подивишся, що робиться, і нападає апатія. Стільки хлопців загинуло, а при владі — такі самі. Як крали, так і крадуть. Хіба відчувають, що ненадовго, то намагаються хапнути удвічі більше.

Торік у вас вкрали гроші, які зібрали люди на лікування.

— Дружина перевела гроші з однієї карточки на іншу. Коли їхали в Америку, не знали, скільки знадобиться. Готівкою ж не повезеш. Украли 230 тисяч. Коли зникли 30, звернувся в банк, щоб заблокували. Але гроші знімали ще три дні. Ми виграли суд першої інстанції й апеляцію. Банк нічого не повертає. Подав на касацію. Будуть гризтися до останнього. Не хочуть програвати, бо тоді багато хто захоче з ними судитися.

Коротко

Упродовж 12 травня бойовики 10 разів стріляли по позиціях українців. 11 травня — 15 разів, повідомив речник штабу АТО Антон Миронович. Найгарячіше було під Авдіївкою. Після 18:00 12 травня там почали обстріл, що тривав близько 4 год. Використовували великокаліберні міномети, стрілецьку зброю. Про загиблих не повідомляли.

11 травня російські морські піхотинці в Ново­азовську на Донеччині хотіли влаштувати самосуд над підполковником Аюром Галаном. Той видав їм партію зіпсованих патронів із Росії, пише Головне управління розвідки Міноборони України. Воякам штурмового мотострілецького полку морської піхоти РФ привезли патрони 1970 років випуску. 75% під час стрільби давали осічку. Щоб зняти напругу, командири наказали підірвати всю партію.

11 травня в Донецьку святкували другу річницю референдуму щодо відокремлення ДНР і ЛНР. У центр Донецька звезли жителів сусідніх міст і селищ. Об 11:00 почалася хода центральною вулицею Артема. Чоловіки в спортивних костюмах і формі "Беркута" завертали назад тих, хто хотів піти. За словами голови окупаційної адміністрації Донецька Ігоря Мартинова, вийшли близько 60 тис. людей. За оцінкою журналістів — до 10 тис.

76 населених пунктів перейменували 12 травня на тимчасово окупованій території Донеччини та Луганщини у рамках закону про декомунізацію. Серед них — 12 міст, три райони, решта — села і селища.

×