Зранку 6 лютого від Херсонського автовокзалу добираюся до машинобудівного заводу. Раніше він називався комбайновим. Два охоронці на прохідній вільно пропускають на територію. Вони — місцеві, тому не перешкоджають акції протесту працівників підприємства.
— Народ зараз злий, — каже один із них, — краще його не дратувати.
Літня жінка у віконці записує моє прізвище у журнал відвідувань, яким слугує учнівський зошит у клітинку.
Біля адміністративного корпусу стоять кілька робітників. Мовчки курять.
— Де знайти ваше начальство? — запитую.
— Та воно вже все повтікало! — озивається літній чоловік.
В актовій залі на четвертому поверсі понад сотня працівників підприємства. Вони четвертий день приходять сюди щоранку. На ніч залишають по 20–25 чергових. Харчі їм приносять товариші.
Завод заборгував робітникам зарплату за п"ять місяців — приблизно 4,5 млн грн. Кілька днів тому адміністрація запропонувала всім писати заяви на звільнення. Власник почав вивозити обладнання на Білоцерківський машзавод. Робітники прорвали охорону і захопили адміністративний корпус. Вони вимагають повернути підприємство у державну власність і погасити борг із зарплати.
— Був виданий наказ про повну ліквідацію підприємства і поголовне звільнення працівників, — розповідає виконувач обов"язків голови профкому Леонід Немчонок, 42 роки. — Ми вимагаємо, щоб на завод приїхав власник і сів за стіл переговорів. Зверталися до місцевої влади щодо невиплати зарплат. Ніяких результатів це не дає.
Начальство вже все повтікало
Деякі працівники заводу подали позови до суду, але поки що жодного рішення немає. Після протестів прокуратура області порушила кримінальну справу щодо керівництва підприємства.
Немчонок іде до сцени і звертається до присутніх через гучномовець.
— Можуть бути негативні наслідки, якщо хтось із нас вдасться до порушень порядку, — каже він. — Тому прошу дотримуватися залізної дисципліни і не піддаватися на провокації. Ми — не натовп. Ми організовані і згуртовані. Сьогодні обіцяв приїхати Сіленков (голова Херсонської облдержадміністрації. — "ГПУ"). У нього є реальні важелі, щоб допомогти нам. Справа потихеньку рухається, тому не треба журитися, а йти до кінця.
Закликає присутніх здавати розрахункові листи із зарплати, щоб передати їх до прокуратури.
Наладчик металорізального обладнання Мирослав Возняк, 59 років, народився на Львівщині. Служив в армії у Херсоні, закохався у місцеву дівчину й залишився тут. Дружина і донька — медики. Зять — держслужбовець. Мирослав на заводі працює майже 40 років, у квітні має йти на пенсію. Зарплату не бачить з вересня.
— Отримував 2 тисячі гривень брудними, — каже. — Тепер годує жінка. А як прожити самотнім, які не мають сімей?
Три роки тому, коли не виплачували зарплату, самотній робітник повісився на своєму верстаті в цеху. Тоді власником заводу був Віктор Пінчук, зять колишнього президента Леоніда Кучми. Він залишився винен кожному працівникові по 1,5–3 тис. грн. Нинішній власник — Олександр Олійник, якому належить також Білоцерківський машзавод. Уже продані пансіонат і дитячий табір на березі моря, 12 дитячих садків і Будинок культури у місті, а також виробничі приміщення по периметру заводу.
— Минулого тижня директор Таміла Пугачова запросила профком і сказала, що треба скорочуватися, — розповідає чоловік. — Мовляв, грошей нема і робить нічого не будем. А борги по зарплаті почнуть погашати не раніше травня. Ну, народ забунтував. Торік продали 40 комбайнів "Славутич". Останні 15 вивезли вночі, коли оголосили про скорочення.
Технік-диспетчер механічного цеху Лариса Череватенко, 43 роки, прийшла на завод у 20 років. Нині в неї двоє синів: старший навчається в Київській консерваторії, молодший — десятикласник. Чоловік теж працював тут, тепер — водій таксі. Живуть у заводському гуртожитку. Бояться втратити житло, якщо підприємство ліквідують.
— Ми не захоплювали завод, — каже жінка. — Ми його відстоюємо. А куди нам іти? Зараз на роботу скрізь беруть до 35 років. Навіть прибиральницею.
Бригадир слюсарів-складальників Григорій Кузьмінчук, 51 рік, припускає, що боротьба йде за землю.
— У цьому районі торік сотку за 20 тисяч доларів продавали. А під заводом — 78 гектарів. От і порахуйте! — каже він.
Наступного дня майже 500 робітників мітингують біля кінотеатру "Україна".
— Олійника геть! — скандують люди. — За грати його! — підхоплює робітник, що тримає плакат "Пролетарі України, єднайтеся".
Із трибуни проганяють жінку, яка представилася помічником народного депутата-"регіонала" Олексія Журавка.
— Це провокаторка! — кричить літня жінка.
Зварювальник Київського річкового порту Денис Левін, 26 років, розповідає, що на його підприємстві подібна ситуація. Закликає об"єднуватися.
— Якщо ми покажемо їм свою силу, то з нами рахуватимуться, — кричить у мікрофон.
Голова Херсонської облдержадміністрації 48-річний Борис Сіленков каже, що дев"ять років держава не може визначитися, чи потрібен країні вітчизняний зернозбиральний комбайн. Хоч щороку в Україну завозять майже 2 тис. іноземних. Херсонський машинобудівний може щомісяця виробляти 50 комбайнів. Розроблені й дві унікальні жатки. Їх готові закупляти Китай і Росія.
— Уже третій рік переконую Фонд держмайна, що завод продали корпорації "Інтерпайп" Віктора Пінчука незаконно. Інвестор не мав соціальних зобов"язань. А нинішній власник взагалі нічого нікому не зобов"язаний, — говорить губернатор.
Він запропонував обласній раді викупити 10 комбайнів за пільговою ціною у 580 тис. грн кожен. Потім перепродати їх місцевим господарствам по 380 тис. Власник заводу погодився виручені кошти направити на погашення боргів із зарплати.
Депутати обласної ради вирішили створити комісію, яка вивчить ситуацію на заводі і рекомендуватиме: пристати на пропозицію губернатора чи відмовити.
"Нам щомісяця давали по 50 гривень"
Приблизно 300 робітників Харківського агрегатного заводу (це один із підрозділів заводу ім. Малишева) два дні відмовляються працювати, доки їм не виплатять зарплату. Останній раз гроші вони отримували торік.
— Деяким зарплату востаннє платили в серпні! А тоді щомісяця давали по 50 гривень! Хіба на ці гроші можна прожити? Як платити комунальні? Біля заводу вже навіть трамвай не зупиняється, тому що знають, що ми не платимо за проїзд! — каже інженер Ганна Аксьонова.
У понеділок робітники протестували в цехах, роботу не починали.
— Начальство не прийшло й не поцікавилося, що в нас. А тільки погрожували поставити в цей день прогул, — розповідає наладчик Віктор Коваленко.
У вівторок люди вийшли на вулицю.
— Ми будемо стояти, доки нам не скажуть, коли будуть гроші. Якщо нічого не зміниться, перекриємо дорогу. У мене вся родина на заводі, грошей взяти ніде. Скоро будемо голодувати, — говорить робочий Микола Бульба.
Світлана ЗОЗУЛЯ
2 
35413
Коментарі