"На дорозі валялися вбиті, чиї вони — невідомо"

 

— 10 серпня ми пішли в перший наступ на Іловайськ, — каже 30-річний Петро Мазепа з позивним "Педро", боєць Добровольчого українського корпусу "Правий сектор".

— Розбили їхній перший блокпост і просувалися вперед. Хоча я за перші два дні не зробив жодного пострілу. Мені в руки попався мисливський карабін і 29 патронів до нього. Доводилося економити. Ми відчували, що щось відбуватиметься.

У чому це проявлялося?

— Ми йшли 5 кілометрів дорогою, а по обидва боки була лісосмуга. На дорозі валялися вбиті, чиї вони були, невідомо. Їх ніхто не забирав.

Уже тоді готувалася пастка. Розвідка батальйону "Донбас" чогось повернула в наш тил. Побачила, що росіяни намагаються підірвати місток, який унеможливить наш відхід. Відкрили вогонь по них і знищили. В цьому бою загинули четверо "донбасівців". Ще чотири наших втратили з іншого краю мосту. Там його штурмували бійці батальйонів "Азов" і "Шахтарськ".

Якби росіянам вдалася ця операція, ми всі загинули б. Але змогли щасливо відійти. Коли приїхали на базу, дізналися, що українських бійців оточили.

Часто згадуєш ці моменти, які могли закінчитися твоєю смертю?

— Запам'яталося, як в'їжджали в місто — по обидва боки дороги густо засаджені дерева. Від них віяло пусткою, холодом, хоча на вулиці було більш як 40 градусів тепла. Таке враження, що на нас дихала смерть. Можливо, і ця пустота бентежила, змушувала включати інстинкт самозбереження.

Не було в тебе пізніше страху за життя?

— Ні, мною керувала помста, я хотів відімстити за друга "Цьвика", якого поранили. Пішов у групу розвідки. Єдине, що їм не подобалося — татуювання з тризубом, яке я наколов собі на плечах. Адже робота в нас була специфічна, ми переодягалися у їхню форму і вирушали в розвідку. Не дай Боже попастися з тризубом.

Пошив собі підсумок і прикріпив біля шиї. В ньому була граната, щоб у разі чого міг зубами витягнути чеку і підірватися. Побратими все рівно злилися і просили мовчати — щоб місцеві не почули мій прикарпатський діалект.

Ваші виходи на окуповані території носили суто розвідувальний характер чи в них закладали щось масштабніше?

— Восени 2014-го ми день за днем обслідували район села Опитне (Ясинуватський район Донецької області. — ГПУ).

Заходили в село у своїй формі і під виглядом росіян. Деякі жителі не розрізняли цього і вважали, що різні армії. Тому приходили до нас і здавали всю інформацію. Коли ми в російській формі — говорили за українські позиції. Коли у нашій — здавали росіян.

Без шуму взяли Опитне під контроль і наваляли сепаратистам. Одного з них взяли в полон — виявився росіянин. У його телефоні відомості про їхні диверсійні групи і місце їх розташування. За цими координатами наша артилерія відпрацювала зарядами 152-го калібру.

На той момент дозволяли "працювати", ніяких заборон не існувало?

— Ми знищували ворога й разом із ­армією йшли вперед. А потім настало 21 листопада 2014 року. Наша група висунулася в район села Спартак (передмістя Донецька. — ГПУ). Йшли попід аеропортом, щоб розвідати одну лісосмугу. Група поділилася на дві частини. Ми дійшли до середини лісосмуги, як пролунав вибух. Від нього загинув наш командир Всеволод Воловик і боєць "Морпєх".

Мене ця подія вибила з колії. Я за деякий час поїхав на ротацію додому.

Півтора місяця провів у тюрмі

Петро Мазепа півтора місяця провів у слідчому ізоляторі Ужгорода. 10 січня 2016 року він із чотирма побратимами побився з охороною готельного комплексу "Хата Магната" на гірськолижному курорті Драгобрат на Закарпатті.

— Нас впустили в ресторан і непривітно зустріли, — каже "Педро". — Потім охорона накинулася. Пізніше дізналися, що вони є вихідцями з Донецької області.

Слідство триває досі.

×