— Зібрав в один аудіофайл 68 п'єс Леся Подерв'янського, — хвалиться знайомий бізнесмен. — Посилаю друзям у Росію, Америку, Австралію. Вони запали на українську мову. Серед ночі телефонують і питають, що таке мармиза. Пояснюю, що це — обличчя, фейс.

Мені стало соромно: я досі не прочитав жодного сатиричного твору Подерв'янського. Прибігаю додому, вмикаю ноутбук, знаходжу неофіційний сайт письменника і починаю хапливо читати тексти. Спочатку сміюся до лопу, потім замислююся: щось подібне вже десь читав. Згадую роздруківку плівок майора Мельниченка. Там такий же жахливий суржик і матюки на кожному кроці. Значить, думаю, письменник правдиво відображає типи людей і відносин в українському суспільстві.

А все ж стає сумно. Якщо іноземці вивчатимуть українську за подібними текстами, то яке в них буде уявлення про мармизу пересічного українця? Як про фейс, яким лупонули по тейблу?

Якщо доведеться вчити англійську — то за Шекспіром, а китайську — за Конфуцієм.

×