Зима, як завжди, прийшла несподівано. 1 грудня на зимових чоботах мама помічає дірки. Йде у школу на пл. Кропивницького у Львові. Там підприємець-взуттєвик облаштував крамничку зі шкіряним взуттям. Продає за досить помірними цінами. Мама вибирає чоботи із золотистою пряжкою за 505 грн. Але трохи вагається, чи добра підошва. Вирішує ще трохи походити в осінніх і застуджується. Тому в суботу із самого рання біжимо у магазин.
Відкриваємо двері, а зайти не можемо. Магазин, як переповнена маршрутка. Перед нами вагітна попиває мінералку. Просить її пропусти до виходу.
— Йдемо, — бере її за руку чоловік. — Для чого тобі чоботи? Тобі ж і так родити скоро.
У черзі до полиць із чобітьми чекаємо з півгодини. Мама тикає пальцем на чобіт із золотистою пряжкою. Помічає, що завузька халява. Ще хвилин 15 чекаємо, доки дадуть інший. Мамі вдається пробратися до дзеркала. Одягає правий чобіт.
— Можна ще лівий поміряти? — гукає до продавця.
— Правий не тисне? То й лівий підійде, — серед паперових пачок виглядає розчервоніле обличчя продавця.
Мама витягає 505 гривень.
— Вони 550, — уточнює той.
— А ви шо думаєте? За вихідні треба платити, — жартує хтось із покупців.
В обновку мама взувається надворі.
— Ти, знаєш, я додому ледве доїхала. Лівий не підійшов, тисне, — говорить вже по телефону. Наступного дня понесла його на розтяжку.
4 
35413
Коментарі