Кажуть, хто першим навесні побачить лелечу пару, що походжає полем, рік житиме в щасті. Коли птах стоятиме без діла — на роботі і вдома справи йтимуть не дуже добре. Побачити лелеку, що летить, означає цілий рік бути швидким у всьому.

У селі Червона Слобода Черкащини на стовпах уздовж вулиці Жовтневої лелеки ремонтують гнізда. Птахи прилетіли сюди три тижні тому. Місцеві жителі розповідають, що ці птахи в селі селяться понад 15 років.

Колись на хаті 57-річного Олександра Муренка жили лелеки.

— Тоді в нас дах був із соломи. Коли валяли хату, я весною переніс гніздо у двір. На стовпі встановив колесо від воза. На нього переносив гніздо. Шість ряден паліччя переніс! — розповідає чоловік. — Решту викидав, бо там таке, як у гною. Я його й не перенесу. Вони ж наносять туди, чого хочеш. Навіть целофанову плівку. Там усередині ціла гноярка. У лелечихи, яка встає після висиджування, все пузо аж чорне від грязі.

— У нас тут місцевість болотиста, то вони й живуть. Нас геть не бояться. Ми на городах, і вони ходять біля нас, щось шукають, — каже 60-річна Лідія Жейда, що живе за кілька хат від Муренка. — Як чужі прилетять на їх місце після зими, то наші їх прогонять.

Орнітолог 34-річний Максим Гаврилюк, кандидат біологічних наук Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького каже, що в Червоній Слободі підвищена щільність гніздування. Через болотисту місцевість птахи мають достатньо їжі. На цьому місці студенти біологічного факультету простежують, як змінюється чисельність лелек. Тут у пар народжується від трьох до шести пташенят.

В Україні лелек стає більше.

— Коли зникли солом"яні дахи, а з"явилися шиферні й під залізом, птахам не залишили вибору — вони почали селитися на стовпах. Через це багато з них гине від струму, — каже Гаврилюк. — Більш безпечний метод — на деревах чи на колесах на стовпах, як зробив Олександр Муренко.

Селяни кажуть: восени жодного разу не бачили, коли лелеки відлітають у теплі краї.

— Оце звечора є всі, — каже Лідія Жейда. — А вранці встаємо — вже немає.

×