"Кролів у нас не залишилося зовсім, бо в половини жителів їх передушив якийсь звір, а інша половина з переляку вирізала тих, що осталися, — розповідає Анатолій Гідрович, голова села Сосонка під Вінницею. — У Володі Володькова останній лишився. Він тепер його береже, як рідного".

Веде до подвір'я Володимира Володькова. Той виходить із хати у капцях. Показує  клітки для кролів. Вони стоять за 10 м від порога, обгороджені парканом із шиферу заввишки 1,5–2 м. Із боку городу край загороди обламаний.

— Оце там звірина стрибала і дірку зробила. То було в ніч на 17 жовтня. Я був на роботі на чергуванні. Коли прийшов, застав таку картину, — 39-річний Володимир просить сільського голову показати знімки на мобільному телефоні. На них трупи кролів на землі. — Жодної кровинки не було. У всіх прокуси біля шиї, і видно, що кров із них пили. Двері кліток із м'ясом вирвані. Які сильні й гострі пазурі треба мати, аби так повидирати залізні решітки. І які довгі лапи мають бути, щоб дістати кроля з клітки. Бо я їх глибокими робив.

Господар показує зламані дверцята. Клітки стоять на висоті близько 1 м.

— У ту ніч собаки дуже гавкали, не давали спати, — розповідає його дружина 35-річна Тетяна. — А ближче до півночі гуркіт був сильний. У нас недавно залізну дорогу ремонтували, теж гуркотіло так. Я вийшла подивитися: невже переробляють? Ніде нічого не світилося, але гриміло, наче трактор чи екскаватор працює.

13-річна Валентина крутиться біля батька:

— Я на фотоапарат усе зняла. Потім в інтернет залізла і знайшла схожі знімки. Шукала все про чупакабру. Це точно вона в нас була. Все сходиться — і те, що вночі, і про кролів, і що кров п'є.

В одній із кліток чути шурхіт. Володимир витягає великого сірого кроля.

— Це останній, щасливий. Порахував трупи, коли те сталося, а їх тільки дев'ять. Думав, десятого звірюка із собою забрала. Аж дивлюся, кролик під контейнер заліз, його там не побачили чи не могли дістати. Тремтів, бідолаха. Я його витягнув, на руках носив. Федею назвав. Зарізати його не зможу. Буду тримати на розплід. Якщо хтось кролиху подарує йому в пару, Машкою назву.

За хатою видно перериту землю.

— Там закопав убитих кролів, — каже господар. — Вже коли скидав у яму, побачив, що в одного яєчка відкушені. Передивився інших — така ж біда. Не знаю, що б це означало.

— Після нас чупакабра вбила кролів ще в Сірьожі Хоми і в Сашка Галеги, — додає Тетяна. — Вони на нашій вулиці живуть. Решта сусідів перебили своїх.

Сільський голова викликав міліцію.

— Сказали, що то собака клітки повідкривав, — говорить Анатолій Гідрович. — А коли питаєш, хто кров висмоктав, кажуть, що тхори були.

Гукає через ворота Ольгу Сташко. Вона одна з тих, хто бачив звіра.

— У себе на подвір'ї, — виходить до воріт. — Вечоріло вже, я на веранді була. На велику вівчарку схоже, високе і худецьке, аж хребет світиться. Шерсть на ньому коротка і руда, аж червона. Мордочка довга, наче й не собача. І цицьки такі, ніби то сучка і щенят має, бо аж до землі повитягувалися. Якби на задні лапи поставити, вище мене було б. Я вибігла на двір, стала гнати, а воно не хоче йти.Наступного ранку почула, що воно в сусідів ділов наробило.

У Тетяни Ящук, сусідки Ольги, звір убив двох кролів.

— У неї більше й не було, — каже Сташко. — В ту ніч іще один наш сусід Сірьожа Білий кілька разів відгонив від своїх кролів якусь здорову звірину. В нього клітки нові, то воно не змогло відкрити. А в баби Саші Солоненко передушило. І у всіх кров п'є, а м'ясо лишає.

×