На території вінницької тюрми N1 збудували одноповерховий будинок, де є п"ять кімнат довготривалих побачень. Будинок має вигляд готелю. В"язні мають право раз на три місяці зустрітися з рідними. Максимальна тривалість побачення — три доби, за кожну з яких потрібно заплатити 25 грн.
На сучасних метало-пластикових вікнах немає ґрат. На стінах у кімнатах висять килимки, на підлозі — лінолеум. Ліжка для подружжя стоять одне біля одного. Їжу можна готувати на кухні, обкладеній плиткою. Є плита й холодильник, нові меблі, посуд.
Найбільша кімната розрахована на трьох дорослих та двох дітей. Найменша — на подружню пару. У кутку стоїть акваріум, з іншого боку — телевізор. Для дітей є шафа з м"якими іграшками. Кожній сім"ї виділяється тумбочка, де можна зберігати продукти.
— Усе зроблено для того, щоб відвідувачі відчували родинне тепло. Адже згідно з концепцією Євросоюзу, наша установа позбавляє людину волі, але не нормального життя, — говорить майор внутрішньої служби 30-річний Дмитро Балтак. — Тут мешканці підпорядковуються звичайному порядку, як у гуртожитках. Ніхто не будить у певний час, ніхто не змушує лягати спати.
Щоб провести кілька днів у кімнаті тривалих побачень, ув"язненим потрібно написати заяву, де вказати, на який час потрібна кімната. Якщо на цей період є вільні місця, таке право надається. Побачення не має припадати на неділю — це санітарний день.
Подружжя, яке відпочиває в кімнаті, одягнене по-домашньому — чоловік у теплій м"якій сорочці та спортивних штанах, жінка — в байковому халаті. Обоє в капцях. Не хочуть називати свої імена та фотографуватися, бо засуджений має надію на волі розпочати нове життя.
— Тут із жінкою набагато краще бачитися, ніж через скло при короткострокових побаченнях, — каже ув"язнений.
Із понад 1,5 тис. засуджених у вінницькій тюрмі право на побачення у кімнаті мають близько 200 осіб. Це ті, хто відбуває покарання в секторі максимального рівня безпеки та засуджені відділення господарчого обслуговування. Та не всі користуються такою перевагою, бо не у кожного є родичі.
Кожен четвертий в"язень сидить довічно. Такі не мають права на довготривалі побачення. Вони можуть спілкуватися з відвідувачами через скло не довше чотирьох годин раз на півроку.
— Ті, хто писали закони, дуже вірно це продумали. Адже довічно ув"язнені — це люди, яким нема чого втрачати. Тому поселяти їх разом з іншими означає наражати останніх на небезпеку, — продовжує Дмитро Балтак. — У довічників є одна можливість вийти — через 20 років писати президенту про помилування. Якщо помилують, довічний строк буде замінено на ще певний термін ув"язнення. Але в Україні таких прецедентів не було.
2 
35413
Коментарі
1