— Знаю, що сьогодні день спомину поляків, що загинули через безглузду помилку. Я не поляк, але Смоленська трагедія стосується кожного віруючого, будь-якої нормальної людини, — каже італієць 40-річний Луїджі.

Він і ще близько 400 людей прийшли 10 квітня до костелу святого Олександра в Києві. Там проходить поминальне богослужіння за жертвами Смоленської катастрофи. Тоді із президентом Польщі Лехом Качинським загинули 98 осіб.

Отець Лешек каже проповідь польською. Лунають слова "трагедія", "вічність", "жалоба". Деякі люди хрестяться по-православному — справа наліво. Це українці, що прийшли висловити полякам співчуття.

Усі встають. Зачитуються ім'я загиблих. На очах у багатьох — сльози. Одна жінка сідає на лавку, падає обличчям на руки. Її плечі здригаються. Вона швидко виходить із храму, щоб не заважати іншим.

— У вас, мабуть, серед загиблих були родичі? — питаю.

— Вони всі мої рідні, — відповідає.

Польські військові запалюють свічку. Підносять її до вівтаря.

— Я прийшов не тільки як польський воєнний представник, — каже полковник Вальдемар Ярушевські, 53 роки, — Також як людина, просто як людина.

— Для мене трагедія — особиста, — каже Вікторія Юрковська, 55 років. — Мій дід був полковником польської армії. 1939 року втрапив у сталінські концтабори. Сидів неподалік Катині. Його не розстріляли. А другий дід відсидів на Соловках, лише за те, що був поляком. Тож прийшла до церкви, аби пом'янути жертв сталінського терору.

Отець Віктор Симон каже, що загиблого президента поляки поважали:

— Він відстоював таку позицію: Польща — то не буферна зона між Росією та Німеччиною, Польща, то — велика і самостійна країна. За це його не любили і росіяни, і деякі європейці. Він був релігійною людиною. Не показово релігійною, а насправді такою. Його попередник не міг нормально поцілувати руку Папі Римському, весь кривився. Бо він вийшов з комуняк. А Качинський заходив до каплиці кожен день. Поляки таке поважають.

×