"Із мобілкою треба було біля сіновала на драбину вилазити"

 

На початку 2000-х мобільні телефони були розкішшю. Апарати коштували дорого, а хвилина розмови — від 1,26 до 2,52 грн.

У вересні 2000-го мобільний мали 550 тис. українців, за рік — 1 млн 700 тис. А на початку 2002-го ним користувалися 2 млн 200 тис. людей.

— Телефони були в диковинку. Їх мали тільки великі боси. Якщо бачили в когось мобільний, казали: "О, крутий, крутий пішов!". Ті апарати були великі, з антеною. У мене вони асоціюються з братками, — каже вінничанка 46-річна Людмила Данюк. — А вже десь із 2003-го мобілки стали всі куплять. Тоді скасували плату за вхідні дзвінки. Моя знайома носила мобільний у чехольчику на шиї. Я теж збиралася купити. Були такі "Сіменси" дешевенькі, з чорно-білими екранами, гривень 400 стояли. Але не взяла. Подумала: "Кому я з того "Сіменса" дзвонитиму?". Через півроку, 2004-го купила, коли в моєї куми мобільний з'явився.

2007 року оператори впровадили такі тарифи, що мобільний зв'язок став дешевший за стаціонарний.

— Пам'ятаю, батьки в селі купили мобільний, щоб зі мною мати зв'язок. Він, правда, тільки в одній точці брав. Треба було біля сіновала на драбину вилазити, — згадує вінничанин Володимир Маркуш, 35 років. — Але вже через рік по всій хаті з ним можна було ходити. Ловило. Родичі від стаціонарного телефону відмовилися. Він із мобільними став непотрібний. Тим більше, щороку обслуговування стає дорожчим.

Зараз мобільні телефони мають близько 80% населення України.

×