Ірина Гординська відсудила в держави 103 тисячі гривень

 

103 тис. 425 грн має виплатити Державне казначейство України 45-річній Ірині Гординській з райцентру Тальне Черкаської області. Жінку незаконно тримали під вартою 1,5 року, ще сім років вона була на підписці про невиїзд.

— Україна, мабуть, ще не знала прикладів такого довгого перебування обвинуваченого під вартою, — каже адвокат Олександр Пилипенко, 63 роки.

Ірина Гординська торгує овочами на місцевому базарі. 1996-го працювала заступником головного бухгалтера колгоспу "Серп і молот" у селі Павлівка Перша.

— У березні нам привезли гроші із Новоархангельського молокозаводу, — згадує Ірина. — Ні касира, ні главбуха не було. Я прийняла, потім все їм віддала. Ще й перепитала: "Усе нормально?" — "Усе", — кажуть.

15 травня Ірину Гординську викликав голова колгоспу Володимир Сидоренко. Наказав віддати гроші.

— Сказав: поїдь по родичах, назбирай, бо посадять, — веде далі жінка.

Необхідної суми Ірина не зібрала. 16 липня її звинуватили у крадіжці 1 млрд 100 млн купоно-карбованців. Доправили до Тального. Слідчий Михайло Солошенко допитував до сьомої вечора. Радив зізнатися. Потім наказав черговому підготувати камеру. Приміщення звільнили від чоловіків. Замість туалету стояв бідон.

— Майже сутки я не їла й не пила, — плаче Ірина. — А зранку так соромно було витягувати свій туалет перед міліціонерами, молодими хлопцями.

Її протримали в Тальному 10 днів. Потім перевезли до Черкас. Звідти — в Маньківку, Ватутіне. За цей час Ірину покинув чоловік, колгосп відібрав хату. У трудовій книжці написали, що звільнена з роботи за крадіжку грошей та підробку документів. Син-дев"ятикласник переселився до бабусі. За 45 грн пенсії Іринина мати жила, виховувала онука й передавала передачі доньці.

Якась рука кинула кульок із лікарствами, як собаці

— Якось у Ватутіному хтось голосно включив музику. Чули аж у камеру. "Що за свято?" — питаю чергового. Виявилося, це дев"ятикласники випуск гуляють. Представила свого Діму й усю ніч проплакала, — згадує Гординська.

У жовтні 1997 року в неї стався інсульт, перекосило обличчя.

— Ніякого врача не визивали, — каже жінка. — Відкрилася кормушка, і якась рука кинула кульок із лікарствами, як собаці.

У справі Гординської відбулося три суди. Усі продовжували термін перебування під вартою, однак доказів провини не виявили. Згодом замість Солошенка слідчим призначили Олександра Воротнікова. Він знайшов свідка Василя Петрука. Той сказав, що продав колгоспу свій трактор. Із ним розрахувалися готівкою. За попередньою версією, ці гроші вкрала Гординська. 13 січня 1998 року її звільнили.

Ірина вийшла заміж удруге. Кілька разів намагалася відсудити в держави гроші за незаконний арешт. Натомість справу про крадіжку поновляли й відправляли на повторний розгляд.

У червні 2008-го райсуд визнав, що Гординську утримували під вартою незаконно. Змусив виплатити компенсацію. Апеляційний суд 11 серпня залишив вирок без змін.

— Гординська винна, і все! — упевнений 50-річний Михайло Солошенко. Він працює юристом в управлінні агропромислового розвитку району. — Та справа мені нерви попсувала. Збереш усі докази, занесеш прокурору, а він знову її відфутболить. Нелегко було арештувати жінку та ще й матір неповнолітнього. Але я на 100 відсотків упевнений у її провині.

×