Уранці 4 серпня до реанімації Хмельницької міської лікарні привезли 25-річного Олега Іщука з міста Красилова. У нього було вогнепальне поранення шиї. Футболка з кров"ю прилипла до тіла. Пацієнта одразу поклали на операційний стіл.
— Того ранку я вперше вийшов на нову роботу на будівництво, — розповідає Олег. — Ще не було дев"яти годин, як ми з приятелем Сашком роздивлялися наше місце роботи. Товариш пішов далі, а мене зацікавив незвичний інструмент. Щось схоже на циліндр, і водночас трикутної форми. Так мені тоді здалося. Я взяв його в руки, почав роздивлятися. Почув, як щось клацнуло. Спочатку не зрозумів, що сталося. Болі не було, але на футболку закапала кров. У роті відчув якийсь твердий предмет. Думав, може, пломба випала. Коли нахилився — ротом пішла кров. Виплюнув щось тверде. Через згустки крові не побачив, що то це було. Дуже злякався. В очах потемніло, і втратив свідомість.
Карету "швидкої"викликав Олександр. Хвилин за сорок пацієнта доправили до міської лікарні Хмельницького.
— Час од часу, — згадує Іщук, — я відкривав очі. Згадую, що в машині "швидкої" лежав на спині. Голову нахилив. Дихати було важко. Ротом постійно йшла кров. Футболка прилипла до тіла. У лікарні її довелося розрізати ножицями. Після операції на мобільний зателефонувала дружина Леся. Хвилювалася, чому я так довго не вертаюся з роботи. Про нещасний випадок їй ніхто не розповів. А я не міг вимовити й слова. Довелося писати есемеску. Вже й не пам"ятаю, що писав. А надвечір дружина разом із моїм братом приїхали.
Якби дюбель зачепив артерію, Олег стік би кров"ю на місці
— Пацієнта привезли у тяжкому стані. Чоловік втратив багато крові, — розповідає завідуючий ЛОР-відділенням Хмельницької міської лікарні Володимир Каплун. — Нині його життю нічого не загрожує. Пацієнт проходить протизапальну терапію. Але якщо відверто, йому просто поталанило. Дюбель пройшов в кількох міліметрах від сонної артерії. Якби він зачепив її, чоловіка уже ніщо не врятувало б. Стік би кров"ю на місці.
2003 року Олег Іщук закінчив Кам"янець-Подільську педагогічну академію. За фахом він учитель фізкультури й валеології. Три останні роки працював у Красилівській школі.
— Ми з Лесею зустрічалися півтора року, а в лютому цьогоріч одружилися, — розповідає Олег. — Наприкінці травня народилася донечка Алінка. У школі платили мало, того я й звільнився. А тут підвернулася робота на будівництві. Якби ж то знаття...
Кожне слово Олегові дається з великим зусиллям. Рана ще не загоїлася. До того ж чоловік не може повернути шию. Щоб озирнутися, повертається всім тілом. Він навіть не може підняти голови, тому на співрозмовника постійно дивиться з-під лоба.
Провідують хворого 32-річний брат Олександр та дружина Леся, 23 роки. Батьки-пенсіонери досі не знають про випадок. Мати Катерина Іщук, 57 років, усе життя пропрацювала вихователькою в дитячому садку, а 63-річний батько до виходу на пенсію був бригадиром будівельної бригади.
— У матері хворе серце, тому я їй нічого не розповідаю, — зізнається Олег. — Кажу, що в лікарні лежу з ангіною. А напередодні ввечері ніби щось підказувало мені — має статися біда. Коли пив чай, то розбив чашку. І дуже багато курив. Мені вистачає пачки цигарок на день, а тоді скурив майже дві. Леся навіть зробила зауваження. І на душі було неспокійно. Добре, що все так обійшлося. Мені потім розповіли, що той дюбель був довжиною майже два сантиметри. А діаметра навіть не знаю.
Олег помалу йде на поправку. Сумує за тримісячною донечкою Аліною.
4 
35413
Коментарі