— Хто мав бути, є. Усе, розпочинаємо. Гарно всі усміхаємося, — директор початкової школи села Гута Буського району на Львівщині 45-річна Галина Пелех відкриває святкову лінійку. Цього року тут навчатимуться двоє третьокласників.

Село розташоване за 23 км від райцентру. Живуть 210 людей. У травні через нестачу учнів школу хотіли закрити. Батьки не дозволили.

На свято першого дзвоника зійшлися зо два десятки людей. Розсідаються на стільцях в актовому залі — одному з трьох невеликих кабінетів старої одноповерхової будівлі, вкритої червоною черепицею. Директор вмикає на музичному центрі гімн України.

— Михайлику, повернися до глядачів, — говорить до світловолосого 5-річного хлопчика. Він та ще четверо дітей із підготовчої групи у вишиванках розказують вірші, співають. Батьки фотографують їх.

— Але то хлопець непосидючий, — каже 35-річна Ірина Розік, мати Михайла. — То наша єдина довгождана дитина. Так страшно до школи хоче, що вже з ним ради не даєм. Зараз ще в садік ходе. Возимо його за 18 кілометрів у сусіднє село Заводське. О шостій ранку будить, щоб ми, бува, не проспали. Добре, що школу в Гуті не закрили. А то на другий рік віддавали б у сусідній Топорів — за 7 кілометрів.

Діти по черзі дзвонять у дзвінок. Батьки встають, бажають їм успіхів, здоров'я. Галина Пелех роздає дітям по рюкзаку зі шкільним приладдям.

— Їх дітям щороку дарує депутат із нашого села, він у тій школі навчався, — каже. — Он два комп'ютери, парти нам нові купив.

Веде двох учнів у сусідній клас на перший урок.

— Ну все, розсідайтеся, витягуйте фломастери. Сьогодні на листочках малюватимемо прапор. Наш урок називається "УПА — героїчна доба історії України". Розпочнемо з того, які ми з вами народні символи знаємо?

— Гімн, прапор, герб, — каже 8-річний Олег Горбач.

— Молодець, Олежику, — говорить Галина Дмитрівна. — А хто знає, де наша Україна знаходиться?

— У Гуті, — вигукує з першої парти рудоволоса 8-річна Марія Пацалон.

— Та, ми живемо в Гуті, — сміється вчителька. — Але хто може показати кордони нашої країни на карті?

Олег іде до дошки, старанно водить указкою по карті.

— Олежик і Марічка мої єдині цьогорічні учні, — Галина Дмитрівна обнімає дітей. —  Вестиму для них щодня двогодинні індивідуальні уроки. А я працюю майже на голому ентузіазмі. Окрім учителя, згодилася виконувати обов'язки директора, техніка і прибиральниці. Навіть не знаю, яку зарплату даватимуть.

×