— Ті, хто воюють на фронті, думають — головне вижити, а дома чекає спокій. Теж так вважав. Та коли повернувся з травмою, зрозумів, скільки непобореного зла і проблем чекає на солдат поза війною, — говорить 34-річний Петро Шкутяк з Івано-Франківська. Чотири місяці воював у добровольчому батальйоні "Айдар". У липні отримав поранення голови й ніг. Його декілька разів прооперували. У ногу замість кістки вставили спеціальний стержень. Зараз оформляє документи на інвалідність.
— Кілька місяців лікувався в Харкові, потім — у Львові. Досі не можу зігнути коліно, на ногу не ступаю.
У госпіталях вистачає медикаментів?
— Військові лікарні непогано забезпечені медикаментами. А ті, яких не вистачає, підвозять волонтери. Бракує місць. Поранених багато. Були історії, коли виписували хлопців навіть у тяжкому стані. А куди таким солдатам їхати далі? Ті, хто воюють на Сході, переважно вихідці з сіл. До найближчої лікарні на обстеження іноді треба годинами добиратися. Є люди, які не мають сімей, їх нікому доглядати. Та найгірше після госпіталя — зібрати стоси документів. Що ти справді воював, отримав поранення і заслуговуєш на компенсацію. На це йде не один місяць. Є випадки, коли особисті документи солдат втрачає на війні. Загубив чи згоріли. Спочатку доводиться їх відновлювати. А вже після того — документи про поранення. Це, знову ж таки, треба робити все самому. Не зважаючи на травми.
Що це мають бути за документи?
— Найперше — довідка про отримання травми. Її видає командир батальйону. Частини розташовані в зоні бойових дій. Як пораненому добратися туди? Ще слід отримати рішення військово-лікарської комісії в госпіталі. Його довго реєструють. Коли забирав, виявилося, що й тут потрібна довіреність мого командира. Він має дозволити забрати цей документ. Я — у Франківську. Командир — у місті Щастя Луганської області. Написав заяву, що підрозділ розташований у зоні бойових дій. Взяв копію командирського посвідчення, і лише тоді це рішення видали. Має бути також направлення на комісію МСЕК. А потім документ від них. Пройти медико-соціальну експертну комісію, що дозволила б отримати документи для оформлення інвалідності та статус учасника АТО, не так просто. Відправляють із кабінету в кабінет. Коли нарешті потрапив у потрібний, лікар дуже здивувався, що маю всі необхідні папірці. Сказав залишити йому оригінали. Насправді довідку про травму залишати лікарю не потрібно, бо якщо її загублять — відновити практично неможливо. Не слід робити й нотаріально завірену копію. Достатньо, аби в МСЕК зробили собі копію і поставили печатку, що така вірна. Людина, яка повернулася з війни, не знає всіх цих нюансів. А з того користають. Виходить, простіше солдату заплатити, тільки б по кабінетах не ганяли. Після свого походу в МСЕК не витримав і описав всю ситуацію в інтернеті. Лише тоді потроху все почало рухатися.
Чому бійці, які воювали, отримали травми, мають самотужки цим всім займатися? Штаби, управління — це їх робота. Всі ці документи мали б видаватися, як тільки людина випишеться з госпіталю.
Хто частіше зіштовхується з проблемами — хлопці з добровольчих батальйонів чи Збройних сил?
— Іноді добровольцям легше, бо менше мають зобов'язань. У них найбільша проблема, що багато не встигають оформитися в батальйоні, отримують травми. Тоді важко довести, що поранення отримали на війні. Цих хлопців лікують у госпіталях, але на цьому все закінчується. Не мають ні статусу учасника бойових дій, ні пільг.
1 776 людей убили бойовики самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, каже радник голови Служби безпеки України Маркіян Лубківський. Серед загиблих — 15 працівників правоохоронних органів, 1 132 військових і 629 цивільних.
3 
1
Коментарі