— Вчера заказала место у частника. Провезет из Константиновки в Донецк напрямую и без пропуска, — каже 66-річна жінка в сірому теплому светрі. Не називається.
Сидить на нижній полиці потягу "Київ – Костянтинівка" о шостій ранку 31 жовтня. Їде до Донецька. Вдома не була півроку. З дітьми залишила місто після обстрілів. За двома квартирами наглядає чоловік.
— В ДНР нужно иметь пропуск, чтобы пересекать границу. Типа борются с терроризмом. У меня нет такого.
Вагон заповнений пасажирами. Знімають верхній одяг. Більшість — родини з великими торбами. Донеччанка дістає із сумки млинці з сиром.
— Візьміть хтось, — пропонує. Ніхто не бере. — Жаль. Пропадуть. Півдня їхати, — кладе назад. Дістає стару "Нокіа". Набирає приватника:
— Все в силе. Мое место никому не отдавайте. И еще одно — у меня очень тяжелые сумки. Я — женщина в возрасте. Можете встретить возле 17-го вагона, чтобы снести сумки? Спасибо.
— Чоловік дивиться, аби квартири не обчистили мародери, — кладе слухавку. — Живемо в районі Петровського на дев'ятому поверсі. З одного боку — Мар'їнка, з іншого — Запорізька траса. Стріляють з усіх боків. У наш двір потрапили дві касетні бомби. Ніхто не постраждав, тільки шибки з вікон повилітали. Діти поїхали в Київ. Я пересиділа в родичів у Лубнах на Полтавщині. Хоч житло не треба орендувати.
— Хто ж стріляв?
— Украинцы, — наголос ставить на другому складі. — "Правый сектор", конечно. Ведь наши не могли такого сделать.
Кілька хвилин триває тиша.
О 6.40 потяг у Слов'янську. Виходить третина людей, у тамбурах — тиснява. Провідниці просять забрати сумки, аби відчинити двері. Стоїмо 5 хв. Ніхто не заходить.
Донеччанка заводить розмову з жінкою з Горлівки. Говорять, що Росія виплачує соціальну допомогу — 2 тис. руб. (774 грн. — "ГПУ"). Але це мало. Кілограм яловичини коштує 400, сала — 300 руб. (116 грн. — "ГПУ"). Хто зміг переоформити виплати й пенсії, їздять по них до українських міст. Частіше — до Артемівська. Далі — окупована територія. В'їзд туди — за перепусткою. Приватники везуть нелегально за 500 грн. Безпеку не гарантують. До війни брали вп'ятеро менше.
Поїзд прибуває до Костянтинівки із 15-хвилинним запізненням.
— Артемовск, Северодонецк, Донецк. Горловка — автостанция. Без пропусков, — кричать перевізники біля вагонів. Мають 8- й 10-місні буси. Дехто іде до міської автостанції за 200 м. Там квитки до Артемівська — 20 грн. У перевізника — 50. Їдемо 40 хв.
— Маємо прибути вчасно, — каже водій Володимир, 43 роки. — У них бзіки бувають, — киває на український блокпост на виїзді з міста. — Раз на кілька місяців ставлять нових солдатів. Шманають усіх, перевіряють паспорти, змушують пасажирів виходити. Графік руху ламається, затримуємося, буває. Так максимум тиждень. Тоді заспокоюються, мандраж минає, пропускають без проблем.
Один із військових махає рукою — пропускає без перевірок. Їдемо асфальтною дорогою. Обабіч, у лісосмузі, таблички "Мины".
На в'їзді до Артемівська автобус також пропускають. Це — найдавніше місто східної України. 23 вересня місцева влада запропонувала парламенту повернути йому історичну назву — Бахмут. Але городяни нею не користуються.
Водій висаджує на автовокзалі. За 15 хв. пішки — "Сільпо". До магазину — великі черги.
— Таке всюди: біля банкоматів, в аптеках, — чоловік із сивою щетиною на обличчі вибирає сир "Російський". Називається Олегом. — З молочкою важко. Мало привозної. Виготовляють самі супермаркети. Багато людей з окупованих міст. Їм пенсії в Артемівськ перевели, раз на місяць тут затарюються. У них повні візки. Скупляються не на одну сім'ю. В "АТБ" бачив, як чоловік тягнув повний візок хліба.
Купує дві пачки сметани. На касі за все віддає 65 грн. Іде до тещі, яка живе неподалік. На гостинець несе гарбузи на кашу. Працює на енергетичному підприємстві ДТЕК Ріната Ахметова. Заробляє 4 тис. грн щомісяця. Вже чотири місяці їх платять частинами по 500–1000 грн.
У центрі міста малолюдно. Молоді немає. Пари пенсіонерів гуляють попід руки. Над дорогою що 50 м розвішані прапорці "Україна понад усе". Швидко їдуть військові джипи кольору хакі із затемненими вікнами. Важкої техніки немає. Кілька місяців тому на блокпостах були вкопані танки.
Біля підвалів деяких будинків блакитні написи "Укрытие". Подекуди є об'яви "Гражданской комендатуры": про порушення з боку українських військових можна повідомити через мобільний додаток, телефоном або в приймальні. Анонімність гарантують.
Біля ратуші з годинником — постамент від пам'ятника Артему (радянський революціонер, на честь якого назвали місто 1924 року. — "ГПУ"). Городянам не кажуть, що буде на його місці.
Найбільше людей — на приміській автостанції. Звідси їдуть маршрутки до Горлівки. Порівняно з минулим роком їх побільшало втричі. В ДНР через блокпости пропускають до 17.00, доки світло. Черга на автобус — метрів 100 по двоє-троє.
— Плануємо встигнути на 14.30 виїхати в Горлівку. Уже годину в черзі, — каже жінка років 30. З рота йде пара. На вулиці — мінус 1 градус. — Автобус довезе до українського блокпосту. Далі пішки переходимо два деенерівські. А там уже чекають муніципальні автобуси, які дає та влада.
— На своїх автівках гірше. Їх же перевіряють усі, — долучається чоловік. Викурює кілька цигарок підряд. — Товариш із сім'єю потрапив у 8-кілометровий затор на виїзді з Горлівки. До п'ятої не встиг проїхати. Спали в машині голодні. Прочекали майже добу, — довго мовчить. — Дурдом.
Щоб виїхати до Києва з Костянтинівки, квиток слід брати завчасно в Артемівську. На вокзалі порожньо. На розкладі — інформація про один щоденний потяг до Харкова.
5 
35413
Коментарі