Перед поїздкою інші мандрівники дали кілька порад для вдалого автостопу. Наприклад, подорожній має виглядати охайно. Більше шансів на те, що підберуть на дорозі, захочуть в гості пустити. Потрібно бути ввічливим. З гумором ставитись до того, що з тобою відбувається. Не думати про те, що тебе підставлять, кинуть, щось викрадуть. Тоді збільшується імовірність, що це станеться.

 

Сума у подорож залежить від особистих вподобань. На початок я мав 200 доларів і сало з хлібом. Витратив їх протягом перших 2 місяців. Для заробітку взяв з собою гітару. Багато людей кидали гроші просто через те, що я іноземець. Співав українською та англійською у вишиванці та шароварах. Найбільше грошей кидали у Китаї. Там вдавалося заробити 15-20 доларів за годину. У Монголії мав популярність, бо там вуличних музикантів майже немає.

Мій рівень комфорту - 5 доларів на день. Вистачало на їжу і проїзд у громадському транспорті. Між містами їздив автостопом, а жив по каучсерфінгу (онлайн-сервіс, через який учасники безкоштовно діляться один з одним місцем для ночівлі. - Gazeta.ua) або у людей, яких знаходив на вулиці. Основна сума витрат - це їжа. Трохи витрачаєте на квитки у музеї.

Один з найкращих у Туреччині. Майже завжди машину доводилось чекати не більше 5 хвилин. Така гостинна країна, що прожив там місяць. За цей час вивчив близько 150 слів турецькою. Коли за 3 тижні заїжджали зі знайомим до його друзів додому, міг пояснити звідки я, скільки мені років, чому приїхав.

У Туреччині добре працює каучсерфінг. В силу своєї релігії та середземноморського менталітету турки дуже відкриті. Прагнуть контактів з представниками інших культур. До них зазвичай приїжджають на курорти. Я в Анталію не їхав навмисне. Бував у нетуристичних місцях. Коли говориш, що ти з України, відразу згадують, що у нас гарні дівчата, про футбол і бокс. Кожен турок запрошував додому поїсти, чи разом щось зробити.

Немає, мабуть, простішої країни, ніж Монголія. Там живе близько 4 млн людей. Половина з них - у столиці. Однак не у багатоквартирних будинках, а юртах. Туди вони підводять електроенергію, інколи тепло. Але житло все одно нагадує шатра кочівників. У більшості людей немає душу, їздять в лазню. Дуже часто, коли бував у гостях, пропонували прості наїдки. Наприклад, хліб з маслом.

Кордон Монголії перетнув вночі. Проїхав автостопом близько 150 кілометрів. Висадили у невеликому місті. Було десь мінус 15. На вулицях - ні душі. Підійшов до якогось банку і присів на лавці. Заснув на 10 хвилин. Коли прокинувся, зрозумів, що зі мною немає моєї гітари. Перелякався. Подумав, як буду заробляти на їжу. Секунд за 30 змирився і пішов далі. За рогом будинку, куди я нібито не заходив, стояла моя гітара. Був дуже радий. Після цього побачив хлопця. Він сказав: "Слухай, ти ж іноземець. Маєш де ночувати? Пішли до мене". Гроші не просив.

Після точки призначення – Китаю – заїжджав до Лаосу. Там було важко з багатьох причин. По-перше - це тропіки. Був у червні, тож стояла неймовірна спека і волога. Місцеві у туристах бачать тільки гаманець. Це відноситься і до сусідніх В'єтнаму, Камбоджі. Автостоп працює погано. Місцеві кажуть, якщо ти іноземець, плати гроші, сідай на автобус і їдь. Нікому не радив би пробувати лаоський автостоп. Надто мало машин. Однак я принципово чекав. Одного разу це тривало 6 годин. Половина водіїв, які зупинялись, були іноземці або китайські туристи.

11 років вивчав китайську в гімназії східних мов у Києві. Тож було логічним туди поїхати. У шкільні роки бував там двічі. Тож цього разу ніякого шоку вже не було. Моєю метою було відвідати якнайбільше провінцій. Зрозуміти, де я хотів би жити, де шукати роботу, відносно м'який клімат і нормальні люди. Був у більш ніж 15 адміністративних центрах.

Найбільше сподобалось на півдні у провінції Юньнань. Її столиця Куньмін. Там майже цілий рік цвітуть дерева, є фрукти. Живе багато нацменшин. Недалеко до гір Тибету.

Так, думав про це. У будь-якому китайському місті іноземець може знайти високооплачувану роботу. Місцеві батьки вкладають величезні гроші у навчання дітей англійської. І це має бути не середній рівень, а досконалий. Тож можна працювати викладачем.

Китайська молодь переймає західний стиль життя. Дивляться іноземні фільми і серіали. Хочуть бути схожі на американців. Однак це поєднується з типовими китайськими рисами менталітету. Ввічливість один до одного, повага до старших, звичка виходити зранку у парк на тай-цзи - китайська гімнастика. Ввечері жінки збираються потанцювати і поспівати на вулиці. У них розвинена вулична культура з нічними базарами. Багато вуличних шоу. Їх влаштовують більше для себе, ніж для туристів.

Пробув там два місяці. У восьми випадках з десяти ночував у місцевих. У невеликих містах у мене була стратегія, як залишитись на ніч. Ввечері грав на гітарі на якійсь вулиці. Збирав кошти собі на їжу. Потім йшов у район кав'ярень. Коли якась група китайців бачила мене, підкликала, просила зіграти їм пісню. Запрошували посидіти з ними, випити. Потім цікавились, де збираюсь ночувати і запрошували до себе.

Два рази довелось спати у наметі посеред площі. Один раз поставив намет біля чийогось будинку, до мене підійшла поліція. Подивились мій паспорт, попередили, що там не можна спати і пішли.

Я спілкувався китайською з місцевими, тож це суттєво відрізняє мої враження від тих, що мають англомовні іноземці. Майже всі пишуть про те, що їх рідко пускали до себе додому. Це через мовний бар'єр. Китайці просто не розуміють, що ти будеш робити, коли потрапиш до їхнього дому. Відчувають себе у таких ситуаціях некомфортно.

З одного боку вони тебе люблять. Однак це любов до мавпочки, яка тебе розважає. З нею весело, фото з нею можна запостити в китайський Instagram. Є зверхність. Говорять, що китайська культура найдревніша. Їй тисячу років. А що європейська? Нещодавно в печерах жили. Однак освічені китайці цікавляться нашою культурою.

Вони готові допомагати іноземцям майже у всьому, щоб зосталось гарне враження про їхню країну. Наприклад, можна залишити речі у громадському місці, ніхто не візьме. В Китаї доволі якісно працює поліція. Є система відеофіксації облич. Порушника швидко знаходять і ловлять. У Китаї почував себе найбезпечніше.

Там хороший автостоп. На автобанах зупиняються, бо думають, що з тобою щось сталось. Якось їхав з одним водієм 18 годин поспіль. Невідомо, скільки він ще після цього їхав без сну. Проїхав з ним 1500 км. Спинялись тільки поїсти. Під кінець було страшно. Він постійно зі мною розмовляв на своєму діалекті. Половину тексту я не розумів. Мусив кивати і відповідати простими реченнями. Розповідав про себе.