Рівнянка Наталія Ниркова, 29 років, три тижні провела в італійській провінції Кампобасо — у селищі Монтенеро ді Бісачіа. Разом із 28-річною Оленою вони поїхали до подруги Світлани, яка рік тому вийшла заміж за італійця.

— Ми були дружками у Свєти. Вона запросила нас на Різдвяні свята, — розповідає Наталія. — Виїхали 22 грудня, а повернулися аж 14 січня. В Італії відмінили наш рейс, тому на півострові-чобітку пробули три тижні замість двох запланованих.

До Італії дівчата їхали автобусом 30 год. За квиток в один бік заплатили по 500 грн. Ще 400 грн — за візу.

Монтенеро ді Бісачіа — містечко з населенням 7 тис. В Італії немає сіл. Мегаполіси — Мілан, Рим, Венецію — вони називають містами, а всі інші населені пункти — містечками. Там у кожному є своя ратуша й кілька храмів.

Тамтешні жителі дуже шанують старі споруди. Із них, за легендами, зародилося Монтенеро ді Бісачіа. Тому це оберіг для поселенців. Будівлі реставрують, але лишають частину давньої, невідновленої стіни.

Ниркова розповідає, що італійці дуже поважають давні сімейні традиції.

— Там патріархат. Чоловіки заробляють гроші, а жінки на господарстві, — веде далі Наталя. — За вечерею чоловіки спілкуються, а жінки йдуть на кухню мити посуд. Хоч у містах навпаки — емансипація.

Біля будинку Світлани та її чоловіка Альбо великий сад та клумби.

— Свєта каже, що так заведено. Городина — домашня. Й олію треба свою мати, інакше люди не зрозуміють, — пояснює Ниркова. — У них є міні-заводи, де переробляють маслини на олію, а кісточки пресують у брикети. Їх використовують як дрова, щоб розпалити вогонь у каміні.

За 30 км від Монтенеро ді Бісачіа — Адріатичне море. Туди дівчата їздили разів десять. Кажуть, вода їх вразила найбільше.

— Море надзвичайне — годину спокійне, а годину так штормить, наче там живе якийсь звір. Берег викладений камінням.

Із Монтенеро ді Бісачіа Наталія привезла 5-літровий бутель вина за 7 євро.

— Це на приватному винному заводі в Монтенеро такі вина готують. Ще купували сир "Пармезан" по 12 євро за кілограм.

×