"Карпатський трамвай" — це потяг із двох вагончиків, який у вихідні возить туристів на Івано-Франківщині. Із Вигоди Долинського району через Ширковець, Старий і Новий Мізунь, Дубовий Кут, Солотвин, Миндунок і Соболь він їде високо в гори, аж до урочища Магура — на 28 км від початку маршруту.

Три роки тому підприємство "Уніплит" організувало програму "Карпатський трамвай". Міні-потяг уперше вийшов на маршрут у липні 2004-го. Тоді в гори виїхали гості бойківського фестивалю з України, Німеччини, Польщі, Австрії та Великої Британії.

— Поїзд об 11-й. Не запізнюйтеся, — попередив телефоном Любомир Яцків, 52 роки, директор турвідділу "Уніплиту".

О 9.25 у неділю сідаю у маршрутку на залізничному вокзалі Івано-Франківська. Через годину виходжу в Долині, за 7 км від Вигоди. Боюся спізнитися, беру таксі.

— 15 гривень — і ми у Вигоді, — каже сивий водій білої "Волги". Лише завелися, через двісті метрів "стріляє" карбюратор.

— Пані, то не все так буде, — сипле дотепами водій. — Зараз розгазуємося — і як ракета!

Водій каже, що я могла би і за шість гривень доїхати, але треба шукати вигодських таксистів. У селище в"їхали вчасно.

На "трикутнику" — так у Вигоді називають місце посадки на вузькоколійку — купка туристів з дітьми 5–10 років, чекають на екскурсовода з Трускавця. Деякі щебечуть англійською. Гід запізнюється, але ніхто не обурюється. Роздивляються краєвиди, фотографуються біля першого, ще австрійського тепловоза.

Водій дрезини Степан Тисяк, 55 років, одягає білу сорочку й джинсову безрукавку. Дрезина ніби салон мікроавтобуса. Двомісні крісла обтягнуті темно-синьою велюровою тканиною.

Нарешті чується свисток кондуктора — екскурсовод приїхав. Час сідати у вагони. Іноземці боязко дивляться на звичайну відкриту платформу, обгороджену дошками. Вагон чимось схожий на боксерський ринг. Лише на підлозі по боках стоять високі колоди й імпровізовані лавки.

— Тут найкраще видно, та й повітря чистіше, — запевняє Любомир Яцків. Директор нині за гіда.

Дизель видає якесь зовсім автомобільне "фа-фа". Яцків трохи ніяково пояснює, що паровозний гудок віддали в ремонт. Рушаємо в 11.30.

Водоспад схожий на Яремчанський, але в мініатюрі

Колія йде берегом річки Мізуньки, перестрибуючи з берега на берег. Схили гір праворуч підступають так близько, що можна роздивитися мох на каменях. Ліворуч уздовж залізниці вишикувалися села. Паркани, сади, дровітні, копиці сіна, мотузки з білизною, корови, кури, каркаси іржавих легковиків та дитячих візочків, старі вантажівки, махають руками діти та бабусі — усе це гості жваво фотографують.

Повний маршрут "Карпатський трамвай" проходить за вісім годин.

У Солотвині туристам показують перші соляні родовища, на зупинці Миндунок — старі лісничівки. На кінцевій зупинці у Соболі розкладають обід, охочих ведуть на гору Магура (1362 м). На зворотній дорозі ще раз зупиняються в Миндунку, йдуть до орнітологічного заказника в урочищі Дзюркач. А з Нового Мізуня піднімаються на полонину біля гори Лиса (1134 м).

Наша подорож коротша. Зі швидкість 10 км/год долаємо 14 км. Перша зупинка — за мостом у Мізуні, біля джерела лікувальної "Нафтусі". Кожен спорожнює якийсь посуд, аби набрати води.

— Пані та панянки, помийте своє личко водою, — припрошує екскурсовод. — Ви помолодієте і почнете усміхатися. Ця вода з"їдає жовч в організмі. О, пані Галино, і ви вже усміхаєтеся, — звертається до огрядної буркотливої 40-річної чорнявки. Жіночка цілу дорогу невтомно шпетить то чоловіка, то дітей.

Іще два круті віражі — і перед нами водоспад. Трохи схожий на Яремчанський, але в мініатюрі. Над виром замість кладки хтось поклав дерев"яну драбину.

Неподалік Дубового Кута туристів висаджують. Є час викупатися і помилуватися водоспадом зблизька. Через півгодини повертаємося у Вигоду.

27-річний кондуктор Олег Паньків дозволяє постояти на відкритому майданчику дрезини. Відчуття, як у знаменитому кадрі з "Титаніка". Лише під ногами не океан, а вузькоколійка.

Кондуктор час од часу зіскакує з дрезини і енергійно жестикулює машиністові. Через хвилину знову вискакує на сходи і вже сигналить Степанові.

— Щось сталося? — запитую стривожено.

— Ми так завше їздимо, не бійтеся. Тут іще ніхто не перевернувся, — заспокоює мене.

— Ви думаєте, хто тут головний? Машиніст? Екскурсовод? Ні! Тут головний я, бундзяр (кондуктор вузькоколійки. — "ГПУ"). Я маю точно вказати машиністові, де складні повороти й небезпечні стики.

Олег знову стрибає регулювати поїзд. Мені це дуже нагадує автобусну поїздку в Бомбеї: один водій на нижній сходинці автобуса голосним криком розганяє зустрічних рикш і підказує, де повертати ліворуч-праворуч, коли обганяти.

Гудок дрезини — і ми знову у Вигоді.

Як дістатися до Вигоди

Зі Львова до Вигоди 125 км. Автобуси в напрямку Хуста рушають з головного залізничного вокзалу. Час у дорозі — три години. Вартість проїзду — 15,5 грн.
З Івано-Франківська до Вигоди 75 км. З обласного центру до Долини їздить мікроавтобус о 09.25. Вартість проїзду — 8 грн.

Скільки коштує екскурсія

Дизельний локомотив з вагонами (до 40 осіб) — 900 грн з групи плюс 20 грн з особи
Автодрезина (до 20 осіб) — 25 грн з особи
Класична моторизована дрезина (до чотирьох осіб) — 100 грн

×