Семеро львів"ян на трьох позашляховиках поїхали в експедицію на Памір. За 23 дні подолали 14 тис. км. На дорогу Україною, Росією, Казахстаном, Киргизстаном і Таджикистаном їм знадобилося 3 т пального.

— Ми виїхали 19 травня, — президент автомобільного клубу "4х4" 29-річний Олександр Ревонюк погладжує бороду, яка виросла за час подорожі. — Побували на високогірних озерах, пройшли перевалами на Памірі — через кордон між Таджикистаном та Афганістаном.

Розповідає, що бачили піски пустелі Каракуми, відвідали старовинні міста Самарканд і Бухара. 12 червня повернулися до Львова.

— Ми мали чіткий план — скільки кілометрів у день треба пройти, — продовжує Олександр Варнаков, 29 років. — Однак у дорозі зрозуміли, що наш розрахунок надто оптимістичний. Знали, що дороги там погані. Та виявилося, що їх просто немає! Мусили рухатися такими нон-стопами: добу-дві мчали, майже не зупиняючись.

За словами Варнакова, державні кордони українці проходили без особливих проблем. Однак на виїзді з Таджикистану вони виникли.

— Аби виїхати звідти, потрібно оформити безліч перепусток, — згадує Олександр. — Ані при в"їзді в країну, ані під час руху нам цього не сказали. Хоча ми зупинялися на 30 КПП. А на виїзді виявилося, що в нас немає кількох важливих документів. Довелося вбити купу часу, аби владнати справу.

Амплітуда висот була від 4,6 км над рівнем моря в горах Паміру до -35 м у прикаспійських низовинах. Температура повітря, кажуть чоловіки, коливалася від +42°С у пустелі Каракуми до -4°С — у памірських височинах.

Добу-дві мчали, майже не зупиняючись

— Найважча ділянка в Таджикистані, — вважає 45-річний Михайло Мельникович. — По-перше, висота там — понад чотири кілометри над рівнем моря, бракує кисню. Машини їхали у шлейфі чорного диму. Доріг фактично немає — просто напрямок. Ми рухалися зі швидкістю не більш як 20 кілометрів на годину. Крім того, зовсім поряд — кордон з Афганістаном. Якось зупинилися біля струмка. Хвилин за п"ять підійшли прикордонники й попередили: "Тут стояти не варто, бо вчора сюди стріляли з афганської території".

Львів"яни відвідали місця, в яких бував Тарас Шевченко, і зустрілися з українською діаспорою в Казахстані.

— Тамтешні українці вважають, що ми тут живемо дуже бідно, — зауважує 27-річна Наталія Ревонюк, одна з двох жінок, які брали участь в експедиції. — Вони найбільше цікавилися, чи привезли ми сало. Ми не брали, щоб не виникло проблем на кордоні. Зате захопили багато сувенірів від львівської кондитерської фабрики.

За словами Наталії, контрастно на фоні бідного Казахстану виглядало містечко Ленінськ біля космодрому "Байконур". Там ніби інший світ — росте багато дерев, б"ють фонтани, хороші заправки. На космодром львів"янам потрапити не вдалося — для цього потрібен спеціальний дозвіл.

Іноді туристи ночували в наметах, кілька разів зупинялися в готелях.

— Ми обладнали автомобілі так, що можна було спати і в них, — каже Варнаков. —  Місцеві радили не спати в наметах, бо у степах багато отруйних змій і скорпіонів.

×