Паралельні світи існують. Кожен їх відчуває по-своєму. Мені вони дають про себе знати через запахи, що з"являються несподівано, мов старі листівки з давно нечитаних книжок.

Іду недавно Верхнім Валом повз будинок, який намагаються реставрувати. Аж раптом мене заскакує якийсь ледь вловний запах мазуту. Роззираюся, внюхуюсь у вихлопи машин, у городину, якою торгують у скверику. Ні, не воно. Пахне від зруйнованого будинку. Запах тонкий і подаленілий. Аж спинилася, вдивляючись у порожню віконницю, потім — в отвір зі шматком врослого в цеглу одвірка.

Я діставала цвяхи і жадібно їх нюхала

Уже вдома згадала, що більш ніж три десятки років тому кілька разів заходила в той будинок із татом. Там була крамничка, де продавали різнокаліберні цвяхи. Я обожнювала спостерігати, як продавець совком набирає цвяхи і висипає їх на терези, наче то якась крупа. Потім коричневими пучками відбирає дрібку і для точності обережно докладає на тарелю по одному-два. Цвяхи пахли божественно: мазутом. Я потроху підкрадала їх у батька, складала в сірникову коробку, яку час від часу діставала зі схрону, і жадібно нюхала.

Так само з кавою. Пробігаю під майданом Незалежності повз якийсь черговий фаст-фуд зі смородом пересмаженої олії. Аж раптом як запахне кавусею, і здається, наче хтось мене кличе.

Старшокласницею пила тут із безвухих горняток каву за 28 коп. Вона мені не смакувала. Подобався лише запах. А ще — митці, які тут кавували. Надто актор Молодіжного театру з циганською шевелюрою та поет у синій вітрівці. Актора звали Жежерою, а поета — Чернілевським.

У цьому житті я бачуся з ними рідко. А в паралельному — щоразу, як іду під Майданом. Нема ніяких барабашок. Забудьте. У паралельних світах живемо так само ми. Такі ж красиві, як і в цьому світі. І ще не сиві.

×