Кукушчин міст, що над урвищем Паркової алеї, у киян має ще дві назви: Чортовий та міст Кохання.

Оце приблукала до нього і бачу: ажурні металеві конструкції знайомого з дитинства містка геть-чисто позавішувані різнокаліберними навісними замками — від манюніх до здоровезних комірних одоробл. На замках кострубаті написи на кшталт: "Коля+Іра=любоф да гроба".

Під містком вирує суцільний потік машин. Раптом котрийсь сарака захоче вкоротити собі віку через нещасну любов, шансів на порятунок не буде. Та якщо закохані й далі масово зберігатимуть на мості свою замкнену на ключ любов, то в якийсь момент може не пощастити будь-кому з перехожих незалежно від їхнього душевного стану. Бо навряд чи Євген Патон, проектуючи цю вишукану паркову прикрасу, розраховував на додаткову важковагову металеву "біжутерію".

Дівчатка з борделю шпацирували вперед-назад по Кукушчиному мосту

Кажуть, традиція збереження любові за допомогою замків почалась у Флоренції. Подібна "навісна" пошесть існує в Таллінні та Вільнюсі. В Москві вже нема де ті замки чіпляти. Тому на Третьяковському мосту спеціально для закоханих установили металеве дерево — його і "замикають".

Особисто мене ці комірні замки смішать. Один дослідник історії Києва розповідав, що місцина на схилах неподалік мосту називалась Кукушчиною дачею. Походження назви не з"ясоване. Хто зна, пішла вона від пташки зозулі чи від якоїсь мадам Кукушкіної, але цю територію облюбувала всіляка босота.

Кажуть, неподалік був будинок розпусти. Дівчатка з борделю шпацирували вперед-назад по Кукушчиному мосту, а клієнти внизу їх роздивлялися і вибирали. От і вся любов.

×