Я вмію вгадувати телефонні дзвінки. Тобто дзвінки я чую, а вгадую, хто дзвонить. Майже не помиляюсь.
Моя приятелька не мала пральки. Прийшла до мене з купою постільної білизни. Щоб якось згаяти час, я почала розважати приятельку вгадуванням дзвінків. За день їх назбиралося близько тридцяти. Помилилася лише раз, коли телефонувала якась незнайомка.
Приятелька за фахом лікар-радіолог, а за світоглядом — матеріалістка. До вечора, поки моя машинка прала, а я вгадувала, ми на двох "роздушили" пляшчину коньяку. Після цього гостю охопила тривога. Вона майже повірила в побутову містику. Сказала, що їй страшно, і попросила мого чоловіка провести її до метро. Я підозрювала, що причина не так у страхові, як у тому, що я не маю сушарки. Чотири партії вологої білизни були для тендітної пані бальзаківського віку вантажем майже непідйомним. Та однак я пишалася своїм хистом.
Він виявляється не лише у вгадуванні дзвінків. А просто у вгадуванні. Вісім років тому іншим добрим приятелям забандьорилось на Землю обітовану. Я їх умовляла запастись розмовниками та словниками, бо ж їдуть до чужої країни. Вони запевняли, що в Ізраїлі всі розмовляють російською.
Ми на двох "роздушили" пляшчину коньяку
Так то й так. Влаштувала їм прощальну вечерю. Спекла величезну піцу, на якій виклала спеціями зірку Давида. Приятелі пообіцяли, що, коли ми приїдемо до них у гості, на нас чекатиме жовто-блакитний пиріг. Щось мені підказувало, що пирога не буде. А через чотири роки ми втратили зв"язок.
Аж ось — дзвінок. Я розумію: це вони. Хочуть повертатися. Бо там хліб інакший, а російська не така вже й популярна.
Невдовзі вони прийдуть до нас у гості. Я вгадаю той день. Знову спечу піцу. Але прикрашу тризубом. Бо не уявляю, які інгредієнти потрібні для жовто-блакитного пирога.
2 
35413
Коментарі