1975 рік був найкращим для нашого футболу. Київське "Динамо" під керівництвом Базилевича та Лобановського виграло перший в історії Кубок кубків та Суперкубок. А збірна СРСР, складена із тих самих гравців і з тими ж самими тренерами, успішно подолала європейський відбір, випередивши команди Ірландії, Туреччини та Швейцарії. Киянин Олег Блохін став найкращим футболістом Європи.
Про це нам регулярно нагадують у ювілейні роки, забуваючи пояснити, що було далі. Що сталося із зірковою диво-командою, яку в нас тоді проголосили найкращою у світі, та тандемом тренерів, яких ми щиро вважали найкращими у Всесвіті.
Історія сумна. На початку 1976‑го з ініціативи Базилевича та Лобановського футбольне керівництво СРСР вирішило докорінно реорганізувати чемпіонат, перевівши його на нинішню схему "осінь—весна". Перед осіннім стартом реформованого турніру постановили провести проміжний, так званий "весняний" чемпіонат. У якому — увага! — не виступав основний склад київського "Динамо", звільнений від національного турніру заради успіху на першості Європи та Кубку європейських чемпіонів. Динамівці замість того, щоб грати в чемпіонаті, як усі, готувалися за особливою програмою.
Наслідок не забарився. Спочатку в березні "Динамо" вибуло з Кубка чемпіонів у чвертьфіналі. У травні збірна вилетіла з Кубка Європи на тій же змагальній стадії. Аби хоч трохи врятувати репутацію, головним турніром оголосили Олімпійські ігри, де тоді від провідних країн грали аматори. Але й там команда Базилевича й Лобановського поступилася у півфіналі збірній Східної Німеччини. Після цього в Москві ще вчора геніальних наставників попросили зі збірної. А в Києві проти тих же тренерів повстали гравці "Динамо", що коштувало місця Олегу Базилевичу. Реформу календаря теж скасували.
А якби тоді не пішли назустріч побажанням тренерів і не стали виконувати їхні забаганки? Цілком можливо, що збірна СРСР, складена із київських динамівців у розквіті сил, стала би чемпіоном Європи. Як зробили це чехословаки, яким наші програли. Команда справді була сильна, а тренери Базилевич і Лобановський дійсно були видатними футбольними фахівцями.
Напевно, вони не знали тоді, що подібне вже було. 1952 року, коли Олег Блохін лише народився, чемпіонат СРСР узагалі скасували, провівши його нашвидкуруч за два тижні в Москві. Зробили це заради збірної, що мала виграти Олімпійські ігри. Збірна, ясна річ, програла, а Сталін розігнав "базову команду" збірної — ЦБЧА (Центральний будинок Червоної армії). Добре, що не розстріляв.
Повернемося до 1976 року, коли нинішній тренер національної збірної України лише народився. У нас не люблять згадувати ту історію, бо вона нібито псує репутацію "геніального Лобановського". Не псує. Просто показує, що навіть дуже успішному тренеру не слід завжди йти назустріч. Це йому лише шкодить.
Хотів би, щоб це прочитав Андрій Шевченко, якому ніхто не забезпечував особливих умов у "Мілані". Там український футболіст досяг світового визнання без жодних пільг і поблажок. І тепер, коли Шевченка оголосили "геніальним тренером" після того, як збірна під його керівництвом випередила у європейському відборі Сербію, Люксембург та Литву, йому варто згадати досвід Лобановського. А очільнику футбольної асоціації Андрію Павелку — досвід Сталіна. Тому що ніколи, ніде й нікому не допомагали послаблення та винятки із правил.
Після того, як заради успішного виступу збірної на Євро-2020 черговий раз зґвалтували календар чемпіонату й Кубка України, можна майже безпомилково передбачити, що Україна виступить на європейському фіналі не краще, ніж збірна СРСР 1952-го чи 1976 року. Але тепер це оголосять успіхом і нікого виганяти не стануть. Тому що в нас уже не сталінські часи.
4 
35413
Коментарі