У грі із Сербією ми готові були побачити будь-яку національну збірну. Після тогорічної боротьби з Литвою за п"яте місце у відбірній групі навіть найбільш затятим оптимістам став зрозумілий рівень підготовки головної команди країни. Тим більше, що суперники українців, серби, перебувають у такому ж стані, тобто опинилися за бортом чемпіонату Європи-2008.
Дебюту нового тренера збірної України перед вітчизняною публікою очікували. Хотілося побачити, що принесе новий фахівець у той процес, який ми чомусь кілька років називали командною грою. Ще торік не варто було навіть робити спроби побачити очевидне — відсутність гри у збірної України. Є група гравців, які так-сяк тримають м"яча, намагаючись не дати суперникові забити. Свої ж м"ячі наша збірна забивала, як вдасться, несподівано навіть для самої себе. А як забиваєш не тоді, коли треба, немає чого дивуватися четвертому місцю у відборі до Кубка світу. Чому про це раніше не говорили? А хто про це слухав би в галасі загальнонаціональної істерики із приводу виходу збірної до чвертьфіналу світової першості? Коли ж істерика за два роки закінчилася, перед новим тренером постала задача щось зробити із зовсім розібраної команди.
Коли вчора команда виграла, сьогодні з нею легше працювати
Олексій Михайличенко пішов передбачуваним і чи не єдиним можливим для нього шляхом. Розуміючи, що побудувати атакуючу командну гру для збірної сьогодні нереально, тренер зосередився на захисті, наслідуючи свого вчителя Валерія Лобановського. Хто пам"ятає матчі очолюваних Михайличенком команд, київського "Динамо" та молодіжної збірної України, той не дасть помилитися. Обидві команди будували гру від добре організованої оборони, коли головне — не пропустити, а в разі нагоди забити самим. Ця тактика давала результат лише частково. Тому що схожа концепція має недолік: першими пропустивши м"яч від сильного суперника, команди Михайличенка стають безпорадними.
Тренер про це знає, тому на гру проти Сербії українці вийшли із твердим наміром — не пропустити. І загалом успішно цю задачу виконали. Щодо атакуючої гри, то такої у збірної України не було взагалі. Забиті м"ячі не стали наслідком продуманих і добре організованих дій, коли гол, як кажуть "назріває". За трохи інших обставин нічого біля воріт збірної Сербії могло і не "назріти". Коли ж вдалося забити після розіграшу стандартної ситуації, проблеми у збірної України зникли. Серби кинули грати, розпочавши серію замін, яка тривала чи не до останніх хвилин.
Як оцінити результат першої домашньої гри Олексія Михайличенка на посаді тренера національної команди? Чи вірним є його прагнення до результату в іграх, де цей результат не має жодного значення, в іграх, де суперник перевіряє новачків і не надто переймається остаточним рахунком на табло?
Мені видається, що досвідчений тренер має рацію. Перемога завжди краща за поразку. Коли вчора команда виграла, сьогодні з нею легше працювати. Тим більше, що команда Михайличенка особлива — національна збірна, до якої всі мають справу.
Ніхто не знає, як складеться подальша турнірна доля збірної України. Але завдяки Олексієві Михайличенку вже маємо від збірної позитивні емоції та добрий настрій. Сьогодні ми — переможці. І це добре. Бо краще жити сьогоднішнім маленьким успіхом, ніж очікувати великого в майбутньому, якого ще може й не бути. Хочеться подякувати тренерові нашої збірної за таку його ігрову доктрину та побажати не програти в решті товариських матчів цієї весни й літа.
2 
35413
Коментарі