П'ять випадків, коли футбольні знаменитості без тренерської практики очолювали національні збірні своїх країн

1. Дієґо Марадона, Аргентина.

Наприкінці 2008-го став головним тренером збірної своєї батьківщини. Мав проблеми з виходом до фінальної частини мундіалю, програвав 1:6 у відборі Болівії. Та на Кубок світу-2010 команду вивів, хоча не повіз на турнір Дзанетті й Камбіассо, які виграли все в клубному сезоні з італійським "Інтером". На мундіалі переміг у чотирьох матчах поспіль. Але вчисту поступився німцеві Йоахіму Льову в чвертьфіналі — 0:4. Одразу після Кубка світу його звільнили.

2. Франц Беккенбауер, Німеччина.

Прийняв команду 1984 року, доти був технічним директором збірної. Зумів вирішити конфлікт у команді між ветеранами та молодими гравцями, посів друге місце на Кубку світу-1986 — програв Аргентині. За два роки поступився Нідерландам у півфіналі домашнього Євро, зате на мундіалі-1990 узяв реванш і в голландців, і в аргентинців та здобув "золото". Одразу залишив збірну і фактично припинив тренерську діяльність.

3. Мішель Платіні, Франція.

Франція "пролітала" повз Євро-1988 та Кубок світу-1990. Після цього збірну очолив теперішній президент УЄФА. Виграв усі матчі відбору на Євро-1992, але у фінальній частині не зміг вийти з групи. Подав у відставку й більше не тренував.

4. Георге Хаджі, Румунія.

Завершив кар'єру футболіста, дійшовши до чвертьфіналу Євро-2000. За рік очолив команду, але провалив кваліфікацію на Кубок світу-2002. Був звільнений. Після того працював у Румунії та Туреччині. Зараз безробітний.

5. Христо Стоїчков, Болгарія.

2004 року прийняв збірну. На Кубок світу-2006 не потрапив. Пішов у розпал відбору на Євро-2008. Був радником у російському "Ростові", тепер тренує болгарський "Літекс".

×