Лише три тури зіграли цього року українські команди вищої ліги, а приводів для скандалів було створено чи не на місяць наперед. У центрі скандалів, як у нас ведеться, опинилася не власне гра, показана футболістами в перших турах, а те, як її обслуговували вітчизняні арбітри. Як наслідок, найбільш потенційно принциповий кубковий двобій між київським "Динамо" та донецьким "Металургом" цієї середи судив арбітр із-за кордону.

Власне, наслідок цей був цілком передбачуваний. Бо ж іноземного арбітра на український футбольний матч слід запрошувати заздалегідь. Тож недовіра до українських футбольних суддів учасниками кубкового матчу була висловлена ніби як авансом. І його наші слуги футбольної Феміди виправдали. Навіть із надлишком. Що казати, коли навіть команди-переможниці, які зазвичай на арбітрів не скаржаться, відкрито висловлюють невдоволення їхньою роботою. Одні стверджують, що арбітри завадили їм виграти більш переконливо, інші з усією можливою в таких випадках щирістю заявляють, що їм не потрібна суддівська "допомога".

Що ж насправді було причиною зливи елементарних помилок арбітрів, які вплинули на результати футбольних матчів? Невже люди, які мають великий досвід футбольного суддівства і пройшли перед призначенням суворий відбір, дійсно не здатні побачити те, що видно навіть із трибун? Чи проблема набагато глибша?

Недовіра до українських футбольних суддів була висловлена авансом

Аби знайти відповідь, варто звернути увагу на те, що гонорари футбольних арбітрів у вищій лізі щороку зростають і досягли непристойних висот. Чи справді півтори години біганини зі свистком варті суми з чотирма нулями? Бо ж формально всі наші арбітри є аматорами і судять футбол виключно у вільний від основної роботи час. Тобто заробляють на життя "лицарі свистка" ніби на роботі, а футбол для них — просте захоплення.

Так і справді було в радянські часи, коли футбольні арбітри не одержували за суддівство нічого, крім добових та оплати проїзду до місця гри. Нині часи інші. Багатотисячні гонорари футбольних арбітрів пояснюють бажанням відбити в них спокусу. Спокусу чого?

Ось тут ми і зупиняємося біля місця, де дуже глибоко закопані справжні причини проблеми. Чи було хоча б раз, щоб українського футбольного арбітра відкрито звинуватили в одержанні хабара? Ні. То з якою спокусою так невдало намагаються боротися наші футбольні чиновники? Як можна подолати те, чого формально немає й ніколи не було?

Не можна. Тому й триває в нашому футболі заздалегідь марна боротьба із привидами замість викорінення давно всіма мовчки визнаної практики за допомогою компетентних органів. Бо якщо послуговуватися логікою нашого футбольного керівництва, то слід терміново підвищувати зарплатню майже всім — від сантехніків житлової контори до університетських професорів, які теж не завжди можуть встояти перед спокусою. Але на всіх грошей не вистачає — тільки на футбольних арбітрів разом із привидами, які їх невідомим способом спокушують.

×