Мало хто пам'ятає, що до середини 1960-х усі спортивні змагання проводили у нас на свіжому повітрі. Волейболісти, баскетболісти, легкоатлети, гімнасти, плавці й інші тренувалися та змагалися просто неба. Так само на відкритих майданчиках проходили всі всесоюзні фінали. Тисячі команд, мали практично однакові умови для тренувань — відкритий майданчик та екіпірування — труси, майка, м'яч. Звісно, змагання проводили у відповідну пору року: літні — улітку, а зимові — взимку. Внаслідок такої масовості усі вітчизняні команди поверталися з Олімпійських ігор та чемпіонатів світу з медалями. Лише у 1960-ті, коли подолали повоєнну розруху і почалося масове зведення спортивних споруд, фізкультурники почали поступово переходити в закриті приміщення. Спочатку — аби тренуватися в холодну пору. А потім, коли збудували палаци спорту, і щоб змагатися.
Уявіть, щоб 60 років тому вітчизняним спортом керували наші нинішні футбольні "професіонали". Вони би заборонили командам грати "на необладнаних належним чином спорудах" і вимагали припиняти змагання в найтепліші місяці літа "в інтєрєсах сборной". На щастя, тоді ці "професіонали" ще не народилися. А то не було б у нас славної спортивної історії і сотень олімпійських та світових титулів.
Про це все я згадав після того, як наша футбольна федерація заборонила проводити кубковий матч у Полтаві через "неналежний стан поля". Головним у цьому рішенні ФФУ є зовсім не те, що федерація порушила свій же регламент. Теж мені — здивували. У діях наших футбольних керівників відсутня елементарна логіка. Так, міжнародні федерації в особі ФІФА та УЄФА висувають до учасників своїх змагань жорсткі вимоги щодо стадіонів і футбольних полів. Вони мають на це право, бо платять учасникам за кожен проведений матч. Якби наші "професіональні" ліги платили футбольним клубам, як це роблять за кордоном, тоді вони б мали право висувати до клубів якісь вимоги. Поки що ж, наскільки відомо, саме клуби дають гроші в Україні футбольним лігам, що саме по собі є анекдотом, з якого сміються за кордоном.
Тож наші ліги мали би не вимоги ставити перед клубами, а дякувати, що вони є, і створювати для них найкращі умови. Для початку хоча б не заганяти змагання у холодні місяці, коли трава не росте. Знаєте, скільки коштує обладнати футбольне поле підігрівом, а потім цей підігрів використовувати? Подібні витрати нині по кишені лише трьом-чотирьом українським футбольним клубам. А іншим як бути?
Я недарма згадав 1960-ті. Саме масовий спорт на свіжому повітрі допоміг тоді виростити здорове покоління. Воно згодом збудувало стадіони, більшість яких нині в руїнах. Тож коли справді прагнути відродити наш футбол, а не намагатися прислужитися "усім відомому клубу", слід не вимагати із футбольних клубів, а хоча би не заважати їм грати у футбол. Грати на тих полях і стадіонах, які є. І бажано — не взимку. Думаю, це нашій футбольній федерації цілком до снаги.
4 
35413
Коментарі