У 1976-му баскетболістка Раїса Курвякова стала олімпійською чемпіонкою. Зараз вона — директор дніпропетровської спортивної школи "Вихор". Про те, що 61-річна Курвякова колись взяла золото на Олімпіаді, знають лише кілька тренерів. У її директорському кабінеті немає ані кубків, ані медалей. Про збірну СРСР того періоду майже ніхто не запитує.

— Нині на баскетбольні матчі практично не ходжу, — розповідає Курвякова. — Навіщо? Нікого не знаю. У нас одна спеціалізована баскетбольна школа, але туди на роботу не запрошували. Тільки до Києва на бал чемпіонів їжджу.

Ви — лише директор школи чи займаєтеся і тренерською роботою?

— Треную. З дівчатами складніше: сьогодні вони хочуть займатися баскетболом, завтра — ні. Хлопці дисциплінованіші. Взагалі, є проблема з тренерськими кадрами. Жінку-тренера дотепер не визнають.

Але ж вашу "золоту" збірну тренувала Лідія Алексєєва, яку європейська федерація ввела до своєї Зали слави.

— Вона була одна. Особистість. Вимоглива та справедлива. На грі розумілася бездоганно, до своїх тренувань близько нікого не підпускала.

Як ви прийшли в баскетбол?

— Випадково. Народилася у глухому казахському селі. Навіть майданчиків там не було. Влітку — легка атлетика, взимку — лижі й ковзани. Після восьмого класу поїхала до Усть-Каменогорська, вступила до фабрично-заводського училища. Там і побачила баскетбол. Почала займатися, паралельно ходячи на волейбол і легку атлетику.

Чому тоді обрали баскетбол?

— Тренер у нас був молодий. Переконав мене, — загадково каже. — Та й зріст для баскетболу в мене був підходящий — 184 см. Потім поїхала до Баку, вчилася там у технікумі. Виступала за місцевий "Буревісник", а згодом поїхала до Дніпропетровська, бо дали там квартиру.

У 70-х почалася серія перемог збірної СРСР.

— Так, із 1971-го . У бразильському Ріо-де-Жанейро стали чемпіонками світу. Це був мій перший виїзд за кордон. Потрапила до символічної п"ятірки чемпіонату разом із нашою центровою Уляною Семеновою. У ті часи програвати ми не могли — була строга настанова уряду країни.

Які гроші вам платили?

— Коли вчилася, платили 200 карбованців стипендії. За перемогу на чемпіонаті Європі давали 500, але після різних відрахувань залишалося 300. Золото чемпіонату світу оцінювали в півтори тисячі. Після перемоги на Іграх отримали 600 доларів та 10 тисяч карбованців. Спочатку. Потім почали множити і залишили шість. Не вистачило на машину. Мріяла про "жигулі". Обласна влада хоч допомогла. Ще й квартиру трикімнатну дали.

Потрапила до символічної п"ятірки чемпіонату разом із нашою Уляною Семеновою

У радянські часи спортсменів-чоловіків оберігали від протилежної статі. А жінок?

— Також. Якось були на зборах у Вірменії разом із чоловічою кубинською збірною. Після цього Алексєєва пообіцяла, що ніколи більш такого не допустить. І слова дотримала.

Високі чоловіки люблять маленьких жінок. Високі жінки — ...?

— Маленьких чоловіків. Мої подруги-москвички втікали в самоволку, а якось на окремому пляжі для олімпійців один з борців тіг партнерку по команді і примовляв: "Коли ж у неї ноги закінчаться?".

Курвякова пропонує змінити тему. Запитую, який матч у її кар"єрі найпам"ятніший.

— У Кишиневі якось грала за дніпропетровську "Сталь". Якби програли — вилетіли б з вищої ліги. На останніх секундах програємо очко. Кинула чи не з центру майданчика — і влучила.

Підтримуєте стосунки з партнерками по збірній СРСР?

— Якось мене обікрали. Взяли сумку, де були адреси.

1945, 15 вересня — Раїса Курвякова народилася в селі Горноульбинка Східно-Казахстанської області (Казахстан)

1965 — переїхала до Дніпропетровська

1976 — виграла Олімпіаду

Дворазова чемпіонка Європи та світу. Нагороджена орденом Знак Пошани. Незаміжня. Має сина

×