Пішов другий тиждень, як стало відомо про допінг Стані­слава Микицея. З'ясувалося, що 27-річний футболіст з "Олександрії" вживав заборонені медичні препарати. Якби грав у німецькому, французькому, шведському чи клубі з будь-якої іншої цивілізованої країни, його портрети були б на перших сторінках спортивних — і не тільки — видань. Допоки прискіпливі журналісти не дізналися б найменші подробиці допінг-історії. Інакше ніяк — такий скандал ганьбить гравця, його команду, лігу, де вона виступає. Урешті — й країну, яку представляє ця команда чи цей футболіст.

У нас же не сталося нічого подібного. Інформація про упійманого на допінгу українського гравця зникла з новин і більше там не з'являлася. І щось мені підказує, що й не повернеться. Хіба що десь у куточку дрібним шрифтом напишуть, що Микицей дискваліфікований на стільки-то років. Про що це свідчить?

Найперше — про стан нашого спорту. Він навіть не наблизився до стандартів цивілізованого світу, за якими чистота спортсмена є аксіомою. По-друге, ще один зам'ятий допінговий скандал доводить: в Україні немає справжньої, професійної спортивної преси. Тому що така розслідує кожен випадок, а не той, на який указав власник видання.

Якби не допінг-контроль УЄФА, обов'язковий у матчах єврокубків, жодного розголосу й не було б. Любителі футболу далі вважали б, що шалений темп "Олександрії" у весняному переможному кубковому матчі проти "Динамо" — заслуга тренування Володимира Шарана. Нагадаю, допінг-контроль на іграх єврокубків є не завжди. І для нього обирають лише по двоє гравців від команди за жеребом. А якби перевірили всіх футболістів "Олександрії"?

Ось про це і не тільки українські журналісти мають розпитувати щодня самого Микицея, його тренерів і партнерів, лікарів команди, представників футбольної федерації та ліги, що проводить вітчизняний чемпіонат. Нічого такого ми не бачимо. Тому не варто дивуватися, якщо незабаром в Україні виникнуть нові допінгові скандали. Власне, які скандали? Ми ж не Європа яка-небудь і наші футбольні змагання проводить не УЄФА.

×